Наративна війна: інформаційний вишкіл кіберштурмовиків Кіберджури

Передмова від Кіберджури. В Україні сьогодні відсутній медіаринок. В Україні сьогодні медіабазар Доказ – очевидний, на нього колись звернула увагу журналіст Радіо Свобода Богдана Костюк. В Україні немає офісів відомих у світі медіа. Були лише їхні московські філіали і "Інтерфакс", який створений фахівцями КДБ СРСР. Шкільні вчителі в цьому зіграли не останню роль. Тепер у школярів і, за їхньою допомогою, у вчителів є шанс виправити цю ситуацію. Якщо навчяться за допомогою сучасних інформаційних технологій сучасній інформаційній роботі. А результатом інформаційної роботи журналістів, аналітиків і розвідників (будь-якої розвідки) у будь-якій сфері життєдіяльності людини є якісний текст, який привертає увагу і викликає довіру.  І де немає місця наративу (за посиланням розкриття смислу терміну)  "Вміли готувати – не вміли подавати". 

Ліричний відступ. У кацапів споконвіку так заведено, що найкращі з них там помирають раніше за інших і навіть першими. Бо в імперії ординського типу найкращі не є джерелом інновацій і прогресу, а є загрозою владі. І влада все робить за законами Макіавеллі: висунувся – смерть чи тюрма. Тому там суцільне некрофільство і про те, що та чи інша авторська методика була в чомусь кращою за інші, стає відомо здебільшого після смерті автора. А отже, ту методику немає кому супроводжувати, вдосконалювати і розвивати. Усе, як з розробкою програмного забезпечення за кошти платників податків – аж дзвенить.

Після виходу кацапів з Херсону частина ще не знищених кремлівською владою більш-менш просунутих в технічному плані, почали піднімати питання, а чому так сталося і згадувати не визнаних і недооцінених авторів креативних ідей і підходів, яких їхня влада бачила виключно в землі. Чим не привід подивитися на себе і свій стан справ?

В Кіберджурі послідовно втілюються базові підходи інформаційної роботи при підготовці та реалізації управлінських рішень, які були сформульовані ще в далекому 1948-му році й знайшли подальший розвиток в напрацюваннях Інституту дослідження систем навколишнього середовища (Каліфорнія, США). Управлінське рішення приймається на основі зібраної, обробленої, задокументованої, візуалізованої і проаналізованої інформації. Тільки після усіх цих етапів відбувається формалізація і доведення до адресатів управлінського рішення. А ще зворотній зв'язок і контроль виконання. Як не дивно звучить, але ці банальні і прості речі в реальній практиці не такі уже і банальні й прості, цьому треба окремо вчити і для кожної галузі людської діяльності теж окремо.

Коли ми говоримо про мережецентричні й кібернетичні війни, слід розуміти що управлінське рішення можна розділити на два види. Управлінські рішення, які адресовані “своїм” і управлінські рішення, які адресовані “чужим”. В обох випадках вони мають багато спільного і навички їх формалізувати та доводити до відома “своїх” чи противника мають надзвичайно важливе значення. Виховна компонента в Кіберджурі розрахована на обидва варіанти (>>>), тому акцентуємо увагу на деяких технологічних аспектах.

Основні принципи інформаційної роботи кіберштурмовиків КШГ “Кіберджура”

• Відкритість комунікацій. В інтернеті немає такого поняття як “приватність”. Приватність – це міф для пересічних і пенсіонерів. Тому будь-яке інформаційне повідомлення, якщо воно потрапляє в інтернет, має відповідати умовам публічності. Якщо треба щось приховати, то, як каже професор Георгій Почепцов, базовий постулат такий: “правда у кожного своя, їх багато і усі вони хороші”. Іншими словами, якщо вам треба щось приховати в інтернеті, то тільки білий шум може це зробити: на кожне інформаційне повідомлення “тільки для своїх” має бути чим більше тим краще інформаційних повідомлень з тим же набором слів для “чужих”, але з нюансами.
• Дотримання авторських прав. Якщо інформаційне повідомлення на моніторі в зоні очей може жити долі секунди, то саме авторське право багатим країнам створює добробут і процвітання і технологічну перевагу. Дотримання авторського права це не тільки вимога до інших поважати і особисто себе як автора, а і інвестиція у власне майбутнє і майбутнє країни.
• Інформація має життєвий цикл, який вимагає оперативності і об’єктивності. Інформація може не дійти в інтернеті до адресата, але вона завжди віднайдеться як доказ.
• Якість інформації та її оперативність є частиною “портфоліо” кожного, хто спілкується і, тим більше, використовує інтернет для комунікацій. Якщо у фізичному житті “слово не горобець, вилетить не піймаєш”, то в інтернеті сьогодні уже навіть спосіб мислення не приховаєш.

Мета і задачі інформаційної роботи кіберштурмовиків КШГ “Кіберджура”

Метою інформаційної роботи кіберштурмовиків КШГ “Кіберджура” є формування у юних громадян України таких ментальних рис, які притаманні народам країн-лідерів: конкурентоздатність, підприємливість, інноваційність і здатність сприймати та впроваджувати інновації, наполегливість і висока самооцінка, вміння гідно презентувати себе і свій народ, свою країну. Іншими словами, усе те, що приписав Вашингтон Плетт у книзі “Інформаційна робота стратегічної розвідки” за винятком усього того, що притаманне рабам божим РПЦ КГБ/ФСБ СРСР/РФ.

Ціллю Кіберджури є формування українського кіберпростору у відповідності базовим принципам глобальної економічної конкуренції та науково-технічного прогресу постіндустріальних суспільств з високорозвиненою високотехнологічною промисловістю.

Для досягнення цих цілей кіберштурмовики повинні уміти і використовувати на практиці навички оперативного і об’єктивного інформування інтернет-спільноти про важливі здобутки опорно-штурмових і мережевих команд Кіберджури та їх учасників, важливі події, процеси, тенденції з життя закладу середньої освіти, які демонструють успіхи у формуванні українського кіберпростору, сприяють інформуванню як українського суспільства, так і закордонних друзів, партнерів і соратників.

Формати у Кіберджурі і вимоги до них

Кожний з перерахованих нижче матеріалів, який дотичний до Кіберджури, має бути представлений українською мовою без граматичних і стилістичних помилок та одруківок. Міжнародні проекти спільних ігрових заходів в ArcGIS створюються мовами партнерів, де першою (за замовчуванням) є українська. Наприклад, українсько-литовський ГІС-проект про Євгена Коновальця >>>. Англійська мова може використовуватися другою як допоміжна. Расіянський язик є маркером агресивної дикості, варварства і цілого списку комплексів неповноцінності. Не забуваємо головне європейське гасло: “Скромність прикрашає, але наших конкурентів”!

Новина в Кіберджурі

Оперативна інформація, коротке повідомлення про найбільш важливу подію команди джур-кіборгів, яка потенційно має викликати інтерес у читачів. Мета новини – викликати інтерес у читачів, а не навпаки.

Новина складається з заголовку, підзаголовка (короткий опис суті новини, розміщується після заголовку перед основним текстом), фотографії чи малюнка що ілюструє новину, основного тексту, опису попередньої події, яка пов’язана з новиною якщо така була, посилання на попередні новини, посилання на автора новини чи першоджерело.

Власники медіа зазвичай вимагають викладати лише перевірені факти, без висловлювань власних думок чи точок зору. Провокацію і перекручення з міркувань інтересів свого бізнесу вони залишають для власного використання. Наприклад, новина що під час російсько-української війни облетіла увесь світ: “Українець убив мешканку Нью-Йорка”. А потім дрібним шрифтом роз’яснення, що це був комуніст-репатріант з Києва і з українцями його поєднувала більш за все лише ненависть і презирство до них … Цей приклад свідчить, що новина за будь-яких умов повинна привертати увагу, розривати стереотипи і шаблони. Наприклад, “Школярі створили в хмарах сторінки підручника, за якими вчитель провів інтегрований урок”. Або, “У воюючій країні дві школярки шостого і сьомого класу створили в технології управління військами життєвий шлях Лесі Українки для уроків історії та літератури без участі вчителів”.

Стаття про здобутки команд джур-кіборгів

Стаття – це матеріал, в якому автор ставить задачу проаналізувати історичні, суспільні, природничі ситуації, процеси, явища, в першу чергу з точки зору закономірностей, які лежать в їх основі. В Кіберджурі базовим інструментарієм для такого аналізу є електронна мапа. Усі перераховані предмети і об’єкти досліджень мають просторові параметри. Тому електронна мапа дозволяє краще встановити зв’язки, еволюцію і достовірність. Ну не міг Сашко Нєвський з Сараю прилетіти літаком Аерофлоту до Льодового побоїща, бо у ті часи в касі точно були відсутні квитки на той маршрут, а для літаків Люфтваффе той напрямок був комерційно непривабливим. Уся історія минулої і нинішньої «россії» приблизно саме так і виглядає, якщо її казки критично аналізувати.

На підставі просторового аналізу в статті висловлюється розгорнута ґрунтовна аргументована концепція автора чи команди джур-кіборгів з приводу актуальної проблеми. Позиція в конкретній темі аргументується і вибудовується через систематизовані у часі і просторі факти, кількісні показники, закономірності, коментарі учасників подій по різні лінії позиціонування, висновки експертів, інфографіку, відео- і аудіо матеріали, будь-яку іншу інформацію (без прихованого і не виявленого московського сліду), яка дозволяє більш повно розкрити суть питання.

В умовах російсько-української війни до часу повної дезінтеграції московії автори не повинні забувати про власну безпеку і безпеку товаришів: позивні, приховування обличчя у відео та будь-які інші засоби що вносять інтригу та провокують інтерес.

Інтерв’ю про ГІС-проект, змагання, команду джур-кіборгів

При презентації команди чи ГІС-проекту може використовуватися метод класичного інтерв’ю – бесіда виховника чи лідера команди джур-кіборгів з одним або декількома учасниками заходу. Можуть залучатися до інтерв’ю не тільки учасники, а і люди, до яких є суспільний інтерес – вчителі, вчені, герої війни. При підготовці інтерв’ю існує набір певних правил, які визначаються командою:

· Визначення кола питань до співрозмовника. Це робиться для більш якісної підготовки матеріалу.

· Війна дуже часто змушує переосмислювати навіть уставлені загальновідомі наративи і факти. Тому перед опублікуванням можливо варто усім разом, команді та запрошеним учасникам ще раз проаналізувати сенси і смисли публікації перед виходом її у публічний простір. І робота над помилками ніколи не буває зайвою.

· Слова, які принижують честь і гідність іншої людини. Треба завжди з’ясовувати, чи з людиною маєш справу (гугл у поміч також). Якщо ні, то лють і ненависть мають замінюватися зневагою. А у зневаги той набір слів, який не принижує честь і гідність там і у того, де їх немає.

Відео в Кіберджурі

Відео для тих, хто не читає. Той хто не читає, – у вічній борні між телевізором і холодильником. Відео в Кіберджурі – це та інформаційна робота, яка пов’язана з когнітивним управлінням. Нещодавно була розмова з досить потужною людиною, яка дивилася відео Кіберджури. Навіть була спікером на одній з конференції Кіберджури. Але нічого не зрозуміла. Бо не читала. Відео – це одна з ям на шляху “знання – розуміння – усвідомлення – застосування”. Для тих, хто не читає. Для тих хто читає – помічник. Тому відео – обов’язкове. Без нього не привернути увагу. Не створити майстер-клас. Не розкрити тему. Вміти робити і просувати відео – одна з базових вимог в інформаційній роботі Кіберджури. Але після текстів, візуалізації в PowerPoint і ArcGIS.

Ілюстрація вимог до подачі новини і оформлення презентації в Кіберджурі.

Вимоги до заголовків і підзаголовків матеріалів

1. Як зазначалося вище, власники медіа стверджують, що ви не маєте права брехати у заголовку і підзаголовку. Категорично недопустимі ситуації, коли у читача складається враження, що його заохотили відкрити сторінку обманом, навіть коли це стало результатом “стиснення” і спрощення фактів під обсяг заголовка. Суттєві перебільшення чи применшення також сприймаються як брехня. Неповна правда то є брехня, – стверджує європейський філософ з Білорусі професор Владімір Мацкевич. В Кіберджурі стверджується принцип “В правді наша сила”. Бо ГІС робить невидиме видимим >>>. І саме новизна відкриття має бути в заголовку, як це зробив журналіст АрміяInform Руслан Ткачук в матеріалі “Учасники “Кберджури” стали фундаторами нового напрямку використання “Вікіпедії” — Юрій Пероганич”. 

2. Емоційні епітети категорично неприпустимі, якщо вони не є цитатою процитованого в тексті автора новини чи не передають її суть. Фейсбук рясніє прикладами таких новин, де потім, після накрутки переглядів, їх зміст підмінюється на рекламу якогось товару чи послуги.

3. В заголовку “Українець убив мешканку Нью-Йорка” немає приниження читачів Нью-Йорка чи групи мешканців Міста Яблука, вони там усі емігранти з наших країв на той час були “русскімі” чи “совєтскімі”. Просто принизили цілий народ перед широкомасштабним нападом. Це один із прийомів в інформаційно-психологічних спеціальних операціях (ІПСО) в гібридній війні. А на війні як на війні – усі методи хороші. Їхні наративи не змінилися. Як вчив нас учасник Афганської війни: “На війні з початку убий, а потім розбирайся” (Лютіж, 1981). Просто треба чітко розуміти межі театру воєнних дій в часі і просторі.

1924, Італія. Плакат. 2022, Буча, Ірпінь, Маріуполь, Херсон: чи змінився наратив? 

4. Заголовок і підзаголовок не можуть містити лайливі чи образливі слова, за рідкими винятками, наприклад, коли ці слова є частиною цитати відомої особи і новиною стало те, що їх вона застосувала. Інший приклад – поганяло президента країни на болотах.

5. Позиція команди джур-кіборгів може не співпадати з позицією учасника заходу. Тоді це може бути відображено в заголовку новини чи статті.

6. Інтрига – вічний інструмент в комунікаціях. Відповідно, заголовок може інтригувати, не повністю розкривати суть новини, стимулюючи читача відкрити публікацію. Наприклад, “Лідер нації оголосив нову дату побудови комунізму”. В підзаголовку тема має розкриватися далі: “Комунізм незабаром”. А уже в самій публікації дрібним шрифтом: “На шляху до комунізму годувати не обіцяли, – сказав Леонід Ілліч” і далі посилання на ГІС-проект про Леоніда Брежнєва >>> 😊 .

7. Публікації, в яких відсутня інформація про авторів і учасників із зазначенням місця навчання, роботи чи посади, сприймаються як неправдиві і маніпулятивні.

Технічні і стилістичні рекомендації для учасників Кіберджури

• Зазвичай, більшість інтернет-редакцій рекомендують довжину заголовків до 75 символів з пробілами, а підзаголовків – до 100 символів з пробілами.
• Крапка в кінці заголовків і підзаголовків не ставиться.
• В заголовках лапки не ставляться, наприклад, коли йде цитата відомої особи. В підзаголовках – навпаки, причому лапки мають бути саме такі: "".
• Тире коротке: -.
• Маловідомі терміни і абревіатури у заголовку чи підзаголовку публікації точно будуть не зрозумілими широкому загалу. Але усе починалося з маловідомого. У відомій і популярній колись пісні Алли Пугачової досі звучить нікому не зрозуміле слово “синхрофазотрон”. Можливо, саме завдяки цьому слову пісня стала популярною.
• В радянському мультфільмі “Козеня яке вміло рахувати” уміння рахувати подавалося як смертний гріх. Тому більше двох чисельників у заголовках і підзаголовках власники медіа не люблять і не рекомендують. Але наше завдання – довести що саме ми – кращі. А козеня? Як показав розвиток подій, воно зробило краще явно не собі.

Кіберджура і взаємодія з генераторами контенту та першоджерелами

Взаємодія з авторами ГІС-проектів

Кіберджура – це динамічна мережа безкерівного ядра (Тарас Плахтій). Головний ворог Кіберджури – відсутність критичного мислення. Усі інші випадки нікого не цікавлять. Якщо у автора чи авторів є позиція, це позитив. Наприклад, така довоєнна історія. Районний воєнком заангажував макарівську гімназію до приєднання до Всесвітнього проекту модернізації освіти. Після отримання ліцензії керівник закладу відмовився від участі в проекті і в Кіберджурі. Причина – “не рекомендували” викладачі Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Це той заклад, звідки була відома професорка кафедри культурології факультету філософської освіти та науки Євгенія Більченко. А потім їм прилетіло від «руцького міру» того ж університету. І така карма уже хрестоматійна. Іншими словами, Кіберджура – це проект відкритого суспільства. А відкриті системи завжди перемагають.

Взаємодія з виховниками і організаторами Кіберджури

ГІС-технології адресовані аналітикам і управлінцям, дослідникам і піонерам. Кіберджура на базі сучасних ГІС-технологій формує український кіберпростір. Український, а не мультикультурний чи євр-ський. Уся взаємодія будується в цій матриці на базі європейських (а ви що подумали?) маркерів “свій” / “чужий” і “добро”/“зло”. Бо в решті країн саме так і ніякого спрощення.

Політика з використання соціальних мереж

Частиною сучасного українського медіабазару є соціальні мережі в Україні. А на базарі вам ніхто нічого не винен і користувач такої мережі завжди дурень. Як і на базарі. Правда, завдяки українській ментальності і продавці шкідливих лубянських наративів теж виявилися на тому ж базарі у тій же якості – переплатили посередниками за неякісні послуги й програли першу фазу нападу на Україну. Тому Кіберджура уважно стежить за розвитком технологій й докладає зусиль щоб бути в тренді. 

Тепер без пояснень і термінів. Для профілактики. Це так по-комуністичному. Але спостерігається прогрес: комуністи хоч щось вигадували. 

Уявіть собі, що подібно тому, як Лубянка була інвестором Фейсбука, якийсь путін чи хусейн стають спонсором “цифрового паспорта здоров’я”. Цифровий паспорт здоров’я (далі – ЦПЗ), як стверджує Анатолій Несміян з того ж проспонсорованого спецслужбами ерефії Фейсбука, - ідея, яка активно просувається на глобальному рівні, зокрема і через G19 (2022), якимось трансгуманістом Клаусом Швабом. Ідея ЦПЗ полягає у створенні “цифрового зліпку” людини, без якого людина в юридичному розумінні може виявитися “пустим місцем”, ніким (візуалізація на третій світлині тут >>>). До ЦПЗ будуть приєднувати усі аспекти життєдіяльності людини як сервіс і, можливо, як і китайський браслет “Тип 1984”. І той, хто визначатиме алгоритми контролю, той і буде реальною владою. Сучасні вчителі мають збагнути і підготувати школярів – майбутніх громадян з ЦПЗ, до такого розвитку подій. Але це інша тема, яку Кіберджура анонсувала 20 жовтня 2022 року в МОН України (відео тут >>>). 

І для тих, хто дочитав до цього місця обіцяний Георгію Георгійовичу Почепцову переклад його статті про війну наративів.  

Георгій Почепцов. НАРАТИВНА ВІЙНА

Наративна війна стає основною в інформаційну добу, коли відео і медіа змінили ракети і снаряди. Тепер перемога приходить до того, хто цілить в душу, а не тіло (текст вище - про "прицілювання" - прим. Кіберджури).

Ми часто живемо одночасно у реальному та віртуальному світах. У реальному світі можуть бути одні переможці та переможені, а у віртуальному – інші. Наративи описують і ті, й інші ситуації. І на наративному рівні можуть ховатися майбутні поразки, оскільки наративи є частиною нашого мислення, причому істотною частиною, і ми слідуємо їм, розглядаючи як певні когнітивні конструкти.

Наратив — це ментальна структура, за допомогою якої можна зрозуміти, як саме протікає наше мислення, як воно структуроване. Наративи прийшли з літературознавства, де вони використовувалися для опису структури оповідання. Це мережа причинно-наслідкових зв'язків, що розкривають, що і з чого випливає.

Наративи задають причини військових дій, щоб виправдати їх в очах свого населення та всього світу. Росія поставила свої цілі у війні в Україні як "демілітаризація" та "денацифікація". Але вони виявилися надто слабкими і розпливчастими, щоб змусити своє населення йти на війну. Вони були зовсім не опрацьовані саме як наративи та їх було важко застосувати до України. Це призвело не лише до провалів на самій війні, а й масових втеч громадян за кордон під час оголошеної "часткової мобілізації". Тільки в Казахстан втекло 200 тисяч осіб при задекларованій кількості 300 тисяч, що мобілізуються. А загальна кількість тих, хто сховався, сягає 700 тисяч [1 — 2].

Проте пропаганда спирається саме на ці наративи, оскільки інших не було заявлено. Сьогодні їх продовжують активно підтримувати у медіа. Статті військових кореспондентів наповнені термінами "нацисти" та подібними до них, що дозволяє активувати в масовій свідомості міфологію війни 1941 — 1945 рр. А деякі дослідники взагалі трактують ту війну як певний варіант релігії для сучасної Росії.

Так само нечітким завданням є пошук того, що можна оголосити як перемогу, оскільки будь-яка війна закінчується наративом перемоги. А.Кинєв пише: "Якщо намагатися знайти пояснення цій авантюрі, то можна припустити, що тут суто психологічне підґрунтя. Або це демонстративна жорсткість у спробі налякати когось. Або це спроба зобразити символічний результат СВО, адже за весь цей час ніхто так чітко і не пояснив, чим має завершитися СВО. Або і те, й інше. Можливо влада сподівається, що цей уявний підсумок в очах уявних прихильників СВО (насправді ж просто населення, яке терпіло все це і чекало, коли ж усе це закінчиться) буде сприйнято як уявна перемога. Проблема лише тому, що це ілюзія" [3].

Наративи забезпечують наше розуміння світу. Вони відображають моделі подій, які прийшли в наші голови та в голови дослідників з минулого досвіду. У В. Проппа, наприклад, модель казки складалася із набору заборон та їх порушень. У цьому казка складається з однакового числа функцій дійових осіб, які стоять у одному порядку [4].

Кажучи сьогоднішніми словами, наратив можна уявити як ментальну конструкцію, що описує події у реальному світі у певному порядку. Такий причинно-наслідковий ряд, який упорядковує дійсність.

Пропп навіть стверджував: "Всі чарівні казки однотипні за своєю будовою". 

"Всі чарівні казки однотипні за своєю будовою"

Сильні наративи піднімають людей на революції, ведуть до перемог у війні. Вони володарюють думками. Розважальні наративи "ховаються" у фільмах та романах, даючи можливість відірватися від реальності. Наративи структурують наш досвід, навчають нових варіантів поведінки. Людство зростало і навчалося правильної поведінки разом зі своїми наративами, починаючи з Червоної шапочки, де всі біди починаються від того, що дівчинка порушила заборону і заговорила з незнайомцем. Наративні війни найбільш "наближені" до масової свідомості. Вони зрозумілі і тому їх результати довговічні. Перемогти наратив може лише інший сильніший наратив.

Наратив задає межі між правильним і неправильним світами. Це літературний формат, найпоширеніший у всі віки. З цієї причини він виявився затребуваним і в пропаганді. Адже пропаганда за своєю суттю націлена не тільки на вихваляння, а й на звинувачення.

Наратив є типовою формою, за допомогою якої люди намагаються пояснювати світ. Наративна війна дозволяє зробити так, щоб за допомогою твого наративу супротивник дивився на світ.

Перемога в наративній війні приходить разом із заміною одного домінуючого наративу на інший. В результаті аплодують не переможцю, а наративу.

Dmytro Levus   "З приводу вписування Петра Могили в московитські агенти ще й активні, маячня. Те як написано взагалі московський наратив. Формування картинки: "всі були за єднання з Москвою". 1662. До приєднання Київської митрополії до московського патріархату ще чверть століття. Лавра ще й за часів Мазепи не була осередком промосковськості. Іов Борецький зарахований ними у московські агенти тільки на тій підставі, що був проти Унії? Так це не означає, що був за Москву. Та й помер він 1631. Що на той час Москва після Смутних часів? Всерйоз на неї орієнтуватися? Книжонка як джерело так собі. "Какії ми ніпабідімиї" від московитів. Була і московська агентура у церкви у 17 столітті, але точно не так як тут розписано". І це СБУ тільки зайшо в Києво-Печерську Лавру.

Наратив - це не стільки казка, як наш тип мислення. К. Столлард, наприклад, каже: "Історичні наративи тим і хороші, що вони довговічні, особливо під час економічних труднощів. Звинуватити зовнішніх ворогів, минулі перемоги (або поразки) у справжніх проблемах та поневіряннях – вкрай ефективний метод" [5].

Співставлення з Китаєм демонструє механізми розважального характеру у російських наративах. К. Столлард, будучи фахівцем із Китаю, зіставляє його з Росією і зауважує таке: "У кожної кампанії різний тон. Одна з речей, яку Росія зробила ефективніше, ніж Китай, — державні телеканали в Росії стали, зокрема, розважальними, їх цікаво дивитися. Ви можете не вірити у зміст, але вони доклали багато зусиль, щоб зробити провокаційні та драматичні ток-шоу дуже видовищними. Найчастіше китайські вечірні новини дуже сухі. Це не те, що ви стали б дивитися для розваги. Щоправда, останніми роками вони стали набагато активніше використовувати інші засоби масової інформації, наприклад, знімати великобюджетні фільми" (там же).

Наратив робить світ зрозумілішим, використовуючи при цьому всі доступні йому форми. Інформація насправді не несе такої орієнтації на розуміння. Розуміння – це результат роботи впровадженого наративу.

Маючи подібні "формули" поведінки, нам стає зрозумілішим і майбутнє, оскільки варіанти його стають більш чіткими. Наприклад, про дії Путіна: "Путін завжди обирає ескалацію. І далі за будь-яких неприємних розвилок вибиратиме ескалацію аж до ядерної зброї", — прогнозує джерело, близьке до уряду і яке багато років працювало з Путіним [6]. Про це ж, до речі, у багатьох своїх виступах нагадує Г. Павловський, часто наголошуючи на тому, що Путін завжди грає на загострення ситуації. Наприклад, він зауважує: "є така властивість нашої системи — вона не капітулює. Там, де час відступати, вона загострюватиме. Вона радикалізуватиме свій опір. Яким чином, у Кремлі самі ще не знають" [7].

Мабуть, з цієї причини в Кремлі активно заговорили про ядерну війну. І цей наратив підхопили і політологи. Єгор Холмогоров у своєму телеграм-каналі (https://t.me/holmogortalks/24528) прямо каже: "Якщо постане вибір між перемогою України та глобальною ядерною війною, то ядерна війна краща. Якщо Україна переможе (перемогою вважатиметься будь-який результат, який не вважатиметься однозначною перемогою Росії), то не буде жодного сусідського співіснування з Росією. Україна висадить Росію зсередини".

Гліб Павловський писав прогнозно ще 21 року: "Серіал "боротьби з укрофашизмом" на російському телебаченні - не просто акт злості Кремля. Переселяючись у постановочні теледекорації, влада втягується у пастку, звідки немає виходу. Із травматичної теми Україна розвинулася у кремлівський синдром, навколо якого будується все мислення про світ. Це помітно у промовах міністра Лаврова, що вимагає для Москви права діяти "по правді", не беручи на себе зобов'язань. У масивної, але рихлої Росії на пострадянському просторі роль опудала. Будучи сильнішою за кожну країну окремо, вона не може реалізувати силу в конфлікті. У Середній Азії КНР стримує росію ефективніше, ніж НАТО. Я не кажу, що війна неодмінно буде. Я про радикалізацію мілітарного стану, в якому Система перебуває з дня виникнення" [8].

Наратив війни був присутній задовго до війни. Масова свідомість досить інерційна, її треба "підгортати", щоб довести до криків схвалення. Владі вона особливо не вірить, зате розповідям про ворогів повірити готове. Група методологів, представником якої, наприклад, є С. Кирієнко, свого часу намагалася через інструментарій кризи формувати нову структурність. І війна в цьому плані є таким самим інструментом. Влада пішла шляхом війни: "Силовики конвертували протистояння у звичну їм парадигму – "колективний захід за підтримки націонал-зрадників прагне розвалити росію"". Решта стало лише розвитком цієї схеми. Незважаючи на те, що методологи втратили довіру Путіна після 2012 р., їх методи – вплив на суспільство через кризу та програмування реальності – залишилися з ним як апробовані та перевірені. Однак контекст змінився драматично –  криза стала розумітися як глобальна, а найкращий інструмент кризи – як війна. Путін сприйняв війну як єдине, що нестерпно для суспільної свідомості на Заході, що максимально шкодить економічним процесам, що становлять основу західного світового впливу" [9].

Війна – це загострення ситуації. З цієї причини починають функціонувати нові наративи, що все рівно виходять з метанаративу. Масова свідомість розуміє посилання лише на них, оскільки вони давно записані в її пам'яті.

Правильні наративи поширюються для різного віку, включаючи дітей. Причому активність російської влади на цьому напрямі вселяє підозру, що діти просто обрані як ще один канал введення правильних інтерпретацій у сім'ї. Бо якось усе це не для дітей: "Більшість вступного слова присвячена тому, що невизнання Заходом "референдумів" та анексії — це прояв подвійних стандартів. Вчителі повинні розповісти школярам, ​​що в минулому були визнані результати референдумів про незалежність у деяких колишніх республіках СРСР та Косово. Закінчується вступне слово так: "Результати референдумів відновили історичну справедливість, повернувши споконвічні російські, російські землі, і навіть зміцнили суверенітет нашої країни" [10].

Проте діти є цікавим "каналом" входу в масову свідомість населення, нічим не гірше за телебачення. Адже в Соловйові теж важливий загальний настрій, а не конкретні висловлювання. 

Користувач Твітеру пропонує віднайти десять відмінностей. 

Пропаганда зайнята і серйозним завданням після закінчення війни — як будь-який варіант представити перемогою. Наратив дає осмислення. Схиляючись до того чи іншого наративу, ми починаємо бачити всі події під іншим кутом зору.

Путін побачив Україну в одному наративі, світ — в іншому. Ця розбіжність є і всередині самої росії: "Якщо не брати до уваги вузьке коло відданих президентських соратників, немає жодних ознак того, що російська еліта сприймає проблему України як екзистенційну для росії. Для Путіна це вкрайемоційна та особиста тема з його зацикленістю на ідеях історичної справедливості, споконвіку російських земель та бажання звільнити братський український народ від приватизованих Заходом антиросійських "окупантів". Але такий підхід у російському керівництві не поділяють навіть багато яструбів, не кажучи вже про технократів, для яких незрівнянно важливіше закінчити війну без поразки, що передбачає набагато ширший спектр можливих варіантів "перемоги"" [11].

І ще: "Глибоке нерозуміння є й у питанні у тому, яка в Росії кінцева мета у цій війні? Судячи з публічних заяв Путіна, для нього це не тільки анексія окремих областей, а й встановлення проросійського режиму в решті України (з припущенням, що західна частина може відколотися та йти на всі чотири сторони). Поки що Путін продовжує сподіватися, що час на боці Росії та Київ рано чи пізно впаде. Але багато прагматичніших представників еліти готові задовольнитись набагато скромнішими "здобутками» – наприклад, лише приєднанням південного сходу".

І про пошук "правильного" наративу: "До цього вересня російські еліти прагматично обирали бік Путіна як гарантований від поразки. Тепер все зайшло настільки далеко, що вибирати, можливо, доведеться між сценаріями програшу. А це робить Путіна набагато вразливішим, тому що він і еліта можуть вибрати різні сценарії".

Загальний висновок такий: важливий не факт у фізичному просторі, а наратив у віртуальному просторі. А віртуальність дає також безліч варіантів, причому і таких, які можуть врятувати ситуацію в фізичному просторі.

Війну прогнозували на 15 лютого, але вона відбулася 24. Відсутність війни 15 викликала бурхливу реакцію російських пропагандистів. М. Захарова, наприклад, викривала Захід такими словами: "15 лютого 2022 року увійде в історію як день провалу західної пропаганди війни. Осоромлені та знищені без єдиного пострілу" [12].

До речі, В. Сурков, який зник сьогодні з політичної арени і навіть з будь-яких "радарів", теж 15 лютого, коли він вважався ще помічником Путіна, заговорив словами, які тепер можна зрозуміти зовсім інакше після 24 лютого — початку війни з боку Росії. Державні кордони в цей момент вже перестали бути реальністю для оточення Путіна: "Цей мир, відомий як Брестський, заздалегідь отримав в опозиційній пресі (така ще тоді була) додаткову і більш чіткішу назву — похабний. Світ вийшов прямо образливий. За його умовами Росія відмовлялася від величезних (раніше що належали їй) територій Прибалтики, Білорусії, України. Західний кордон відкотився далеко на схід, засунувши країну в межі допетровських, можна сказати, дороманівських часів. Похабніше нікуди. Принизливий "договір" був, за іронією долі, скасований не Росією, а її колишніми (залишеними їй) союзниками. Того ж 18 року. Після чого Радянська Республіка й надалі Радянський Союз поступово повернули втрачені землі" [13].

І ще: "якщо порівняти сучасну карту європейської частини нашої країни з картою, затвердженою горезвісним Брестським миром, то навряд чи знайдеться багато відмінностей. Вражаюче, але західний кордон нинішньої росії майже буквально збігається з тією лінією обмеження, яку у 1918 р. малодушно погодилися більшовики після пред'явлення німецького ультиматуму. Виходить, росія через багато років була знову відтіснена назад у межі "похабного миру". Не програвши війни. Не захворівши на революцію. Якоїсь смішної перебудови, якоїсь каламутної гласності вистачило, щоб радянська клаптева імперія розповзлася по швах. Отже, фатальна вразливість була вбудована у систему. І що далі? Точно не тиша. Попереду багато геополітики. Практичної та прикладної. І навіть, можливо, контактної".

До речі, тоді ж пішло обговорення цього, як Сурков назвав його, "похабного миру", звідки й випливала несуттєвість кордонів [14]. Інтерпретатори почали інтерпретувати, що стало елементом підготовки війни у ​​масовій свідомості.

Ми живемо часто одночасно у реальному та віртуальному світах. У реальному світі можуть бути одні переможці та переможені, а у віртуальному – інші. Наративи описують і ті, й інші ситуації. І на наративному рівні можуть ховатися і майбутні поразки, оскільки наративи є частиною нашого мислення, причому суттєвою частиною.

Інформаційний та віртуальний простір — таке ж поле бою, як простір фізичний. Як писав Павловський: "Погроза війною стає невідмінною від початку війни, преамбулою до неї" [8].

Дж. Най ще 1991 року писав, що у інформаційному віці буде інший інструментарій війни. У 2022 р. він посилається на дослідження Ронфельдта та Аркілли "Чия історія перемагає" і хвалить В.Зеленського, кажучи "Український президент Володимир Зеленський, колишній актор, використав свою відточену акторську майстерність, щоб представляти привабливий портрет своєї країни, забезпечуючи не лише симпатію, а й озброєння, дуже значиме для жорсткої сили" [15].

На наших очах змінюється світ та змінюються загрози. На озброєння прийшов новий інструментарій війни, повязаний не з твердою, а з мякою силою. Людство стало "добрішим", тепер воно вбиває не тіла, а мізки.

Ронфельдт і Аркілла приходять до висновку про "нетехнологічність" викликів, що стоять перед країною: "Це в основному когнітивний виклик. Противник, а це країни та недержавні мережі, використовують приховані нові типи політичної, соціальної, культурної та психологічної війни проти Сполучених Штатів, їхніх союзників та їхніх друзів: війну ідей, битви історій, озброєні наративи, меметичні операції та епістемічні атаки, свідомо конструюються, щоб знищувати силу та експлуатувати слабкості" [16].

І ще: "вирішальним фактором сьогоднішньої та завтрашньої війни ідей буде те, "чия історія перемагає" — суть ноополітики. Для поліпшення перспектив ноосфери та ноополітики американська політика і стратегія повинні, серед інших ініціатив, трактувати глобальне спільне як ключову галузь, підтримувати "відкритість", що охороняється, як керівний принцип, створити нові вимоги для періодичної оцінки американського "інформаційного стану".

Змістившись у сферу "м'якої" війни, а гібридні війни саме такі, оскільки не постріли вирішують тут результат конфлікту, а інтерпретації та слова, у військових виникла увага до наративів, які до цього були суто літературознавчим поняттям. Адже пропагандистська війна теж реалізується у наративної війні, оскільки розвивається найчастіше в інформаційному просторі, щоправда, з опорою на простір віртуальний.

Російський наратив "заганяє" Україну в "неправильний" світ, тим самим виправдовуючи свою агресію. Спочатку він визнавав Україну державою, що не відбулася, подаючи себе як держава, яка задає норми іншим. Така негативна подача України існувала останні двадцять років, тому сьогоднішня пропаганда лише продовжує те, що було вже 20 років тому, коли соціологія показувала переважання негативних оцінок України над позитивними в російській масовій свідомості.

Однією з перших зайнялася суто наративною війною А. Маан, зробивши це ще в контексті боротьби з тероризмом. І тут вона має кардинальні спостереження, наприклад, такі: "Те, що ми не розуміли, полягає у тому, що повідомлення не несе значення. Значення виникає у голові одержувача. Ефективне повідомлення запускає вже існуюче значення у свідомості" [17].

Це спостереження має, на наш погляд, революційний характер, по суті переглядаючи процес комунікації. З одного боку, в повідомленні немає смислу, яке виникає в результаті його переробки. З іншого, цей смисл вже є у нашій голові. Його активують та перезапускають.

В іншій своїй роботі Маан, а вона, до речі, все аналізує з прикладними цілями, пише: "Наративи дають смисли тому, що до цього було набором подій, які іноді були пов'язані, а іноді ні. Вони зводять разом події належним чином і для певних цілей" [18].

Це теж дуже цікаве зауваження, відповідно до якого наративи стають генераторами смислів. Розрізнені факти стають єдиними за допомогою підказок із наративів. Наратив створює правильні смисли, в тому розумінні, що сенс виникає з конструкції наратива.

Радянська пропаганда завжди була гарним набором наративів, які реалізувалися до нескінченності у літературі та кіно, вивчалися у школі, досліджувалися наукою. Це був один набір подій, який трансформували у правильні наративи. Таблиця множення не піддається сумніву, так і радянські наративи приймалися радянською ж людиною. Не було інших джерел правди та справедливості. Тим більше, пропаганда робить таким масовим повтор своїх наративів, що крізь них важко пробитися альтернативним варіантам.

Зміщення військових дій в інформаційну та віртуальну сферу створило прецедент м'якого типу війни, яка відбувається без жертв у фізичному просторі, оскільки там бойові дії не ведуться. Але вони ведуться у двох інших просторах, причому тепер віртуальний простір є головною метою.

Маан вводить поняття озброєного наративу, задаючи його та пов'язані з ним небезпеки наступним чином: "Збройний наратив являє собою глибинну загрозу національній та міжнародній безпеці та співпраці, загрозу, що наша просунута кінетична здатність, як і наших країн-партнерів, не можуть впоратися поодинці. Коли наративи стають озброєними, вони можуть підривати національну безпеку, розхитуючи віру громадян у демократичні інститути та право закону, породжуючи громадянську непокору. Збройні наративи у соціальних медіа є улюбленим методом вербувальників екстремістів. Щоб зупинити зростання екстремізму, усунення екстремістів є тимчасовим рішенням. Комплексне довгострокове рішення полягає в тому, щоб зробити екстремістські наративи застарілими. Ця форма війни вся про вплив. Але це не інформаційна війна: це війна за значення  інформації. Інформація складається з фактів – сирого набору. Наративи не розказують фактів. Наративи розкривають значення фактів.  Це наративна війна, і супротивник б'є по наших м'язах своїми мізками. Тому Ісламська Держава може знаходити рекрутів по всьому світу, щоб їхати в конфліктні зони для боротьби, і таким чином вони можуть надихати домашніх терористів робити летальні акції без фізичного примусу" [19].

І ще виникає поняття стратегічного наративу у розвиток їхнього військового застосування: "Я визначаю стратегічні наративи як колективні національні чи публічні історії, які формують чи поєднуються навколо травматичних подій для групи. Ці події розглядаються в екзистенційних термінах як небезпечні для національного типу життя. Під колективними розумію властивості груп чи соціальних фактів типу культури" [20].

Наративи, будучи інструментарієм нашого розуміння та осмислення ситуації, стають також і інструментарієм впливу на індивідуальну та масову свідомість. По суті, це новий тип "зброї", здатної змінювати картину світу. Змінивши її, ми отримуємо можливість впливати на ключові питання війни та миру, у тому числі переключаючи увагу масової свідомості на вигідні для нас аспекти. Наратив як би не саме мислення, а підказка на те, яким чином ефективніше можна розуміти ті чи інші ситуації. І оскільки він став "структурою", то це дає можливість його виявляти та використовувати у своїх цілях, у тому числі змінюючи та зіштовхуючи різні наративи в головах.

Наративна війна є одним із найдавніших типів воєн. У казках та міфах перемога завжди приходила своїм богатирям проти чужоземних завойовників. Наративи в цьому плані оберігають спокій і вселяють упевненість.

Пропагандистська наративна війна є міфологічною, тобто спирається на більш глибинні структури, які не можуть бути спростовані, ні підтверджені. Вона спирається на те, що важко спростувати. Але так само важко це довести. Це такий вербальний простір, який важко звіряти з реальністю. Воно завжди пишеться з розрахунку нашої перемоги та нашої правильності. Всім іншим тут немає місця серед переможців. Звідси любов до наративів будь-якої державної пропаганди.

Наративний інвентар війни може бути великим. Більше того, він особливо не змінюється, оскільки його важко підтвердити і спростувати. Ось наприклад інвентар 2015 року. Тут російський погляд на Україну пропагандисти вкладають у такі наративи, причому ще до початку війни [21]:

• українці та росіяни – одна нація, об'єднана в російському світі;
• Україна не є незалежною державою;
• Велика Вітчизняна війна триває, фашисти в Україні ще не знищені;
• Захід не єдиний, він розділений;
• події Росії легітимні.

  

  "Велика Вітчизняна війна триває, фашисти в Україні ще не знищені", - на фото ще не знищені, якщо хто не в курсі...

Ця картина світу визначає як минулі, і майбутні дії росії. Вона переводить ці дії із ситуації загарбника у ситуацію рятівника. Тобто сама ситуація війни як би не змінюється, змінюється її інтерпретація.

Це такий умовний "словник" висловлювань, на основі якого можна описувати Україну. Будь-який вихід за межі цієї мови практично неможливий. Перед нами своєрідна карта світу, яка задає дискурс, і те, чого немає на такій карті, не може стати предметом розмови. Наративи в цьому плані можна розглядати як певні ментальні "цеглинки", що дозволяють складати з них потрібний варіант картини світу.

Наративи потрібні президентам, щоб говорити безпосередньо з масовою свідомістю: "Наратив Зеленського є блискучим, необхідним винаходом воєнного часу. Але його вплив буде посилено, якщо за допомогою нас він зможе побудувати інше майбутнє, що відрізняється, — з зовсім іншим керуючим класом, ніж той, який можна побачити в комедійному ТВ-шоу  Слуга народу — для своєї країни, коли скінчиться війна" [22].

Як бачимо, наративи вимагають не лише втілення, а й трансформації, коли це стосується реальності. Це інструментарій, тому може постійно змінюватися залежно від завдань. Сьогодні, наприклад, таким завданням для Росії став пошук наративу для завершення війни, він має розкрити, як програш подавати як перемогу.

Путін бачить усе це в одному наборі наративів, а його еліти в іншому. Т. Станова констатує: "Для Путіна це вкрай емоційна та особиста тема з його зацикленістю на ідеях історичної справедливості, споконвіку російських земель та бажання звільнити братський український народ від приватизованих Заходом антиросійських "окупантів". Але такий підхід у російському керівництві не поділяють навіть багато яструбів, не кажучи вже про технократів, для яких незрівнянно важливіше закінчити війну без поразки, що передбачає набагато ширший спектр можливих варіантів "перемоги" [23].

І ще про те, що наратив перемоги ніяк не проглядається: "Глибоке нерозуміння є й у питанні про те, яка у Росії кінцева мета у цій війні? Судячи з публічних заяв Путіна, для нього це не тільки анексія окремих областей, а й встановлення проросійського режиму в решті України (з припущенням, що західна частина може відколотися та йти на всі чотири сторони). Поки що Путін продовжує сподіватися, що час на боці Росії та Київ рано чи пізно впаде. Але багато прагматичніших представників еліти готові задовольнитись набагато скромнішими «здобутками» – наприклад, лише приєднанням південного сходу".

Погані новини є небезпечними для влади. Росія, мабуть, хоче відучити населення від читання новин після  боротьби з іноагентами (людьми та ЗМІ). 4 жовтня 2022 Лента.ру розписує як позитивний досвід уникнення читання новин. Уникнення "нехороших" наративів стимулюється державою, що можна побачити в таких порадах громадянам  [24]:

• "спочатку можна встановлювати скромніші цілі: наприклад, на вихідних читати новини лише протягом 20 хвилин на день, а надалі поширити це правило на будні та зменшувати ліміт";
• "Співрозмовниця видання зазначила, що через свою професію зазвичай читає набагато більше новин, ніж інші користувачі. Однак з кінця лютого, після визнання Росією незалежності Донецької та Луганської народних республік (ДНР та ЛНР) та початку спецоперації в Україні, росіянка почала безконтрольно стежити за актуальними подіями, оскільки сильно хвилювалася через те, що відбувається"
• "Катерині вдалося трохи відволіктися від думскроллінга влітку: допомагали заняття спортом, прогулянки та дача. Однак у вересні, після оголошення в РФ часткової мобілізації, росіянка знову почала постійно моніторити стрічки новин. "Мобілізація стосується мого чоловіка, багатьох моїх близьких людей та колег. Постійно читаю новини, щоб спробувати зрозуміти, як далі діяти», — каже жінка";
• "Журналіст російського видання Михайло К.  (ім'я змінено), який поговорив із Лентой.ру, зізнався, що почав безперервно читати новини після початку в РФ часткової мобілізації, оскільки намагався детально розібратися в ситуації. Однак через безконтрольне споживання такого контенту молодик, за його словами, вперше у своєму житті зіткнувся з панічними атаками. Він додав, що останнім часом намагається обмежити себе від інформації, що засмучує, але це дається важко";
• "Чим більше ресурсів та новин ми вивчаємо, тим більше "провалюємося" у стан розгубленості: користувач стикається не лише з негативними переживаннями щодо змісту новини, а й отримує суперечливу інформацію, яка не може бути оброблена мозком однозначно. Далі відбуваються енерговитрати на пошук істини та безперервний процес обмірковування вступних даних, що забирає сили та змушує відчувати вантаж від думок та втому від невизначеності".

Керуючи медіапростором, держава керує за допомогою наративів масовою свідомістю. Цю проблему можна наочно побачити у Білорусі, де прихід російської медіасистеми став давати зрозумілі результати на користь Росії [25]:

• "Повністю схвалюють чи скоріше схвалюють дії Росії у цій війні 21,1% та 20,3% опитаних. Таким чином, симпатії 41,3% білорусів у вересні цього року опинилися на боці Кремля, який веде загарбницьку війну проти свого сусіда. 10,3% учасників дослідження важко відповісти на це питання. Так, більшість поки що проти дій Росії – не схвалюють або скоріше не схвалюють їх 34,6% та 12,7%, що у сумі становить 47,3%. Проте соціологи фіксують тривожну динаміку. […] Якщо у березні та травні кількість тих, хто негативно ставився до участі білоруської армії у війні, становила 85% і 85,1% відповідно, то у вересні проти висловилися лише 80,9% учасників опитування. А 9,5% респондентів ставляться до розвитку подій позитивно;
• і пояснення: "Причини змін зрозумілі: білоруський медіапростір окупований Росією. "Російський мір" проникає в уми білорусів із телепрограм та зі сторінок державних ЗМІ. Вітчизняна пропаганда давно перестала бути пробілоруською і шалено повторює кремлівські наративи. Суспільство понад півроку перебуває під потужним тиском пропаганди. Не маючи альтернативних джерел інформації, багато білорусів беруть на віру те, що їм розповідає мовлення з екранів. І поступово починають сумніватися – у поданні чималої частини суспільства все ще живучи теза про те, що медіа не можуть так відверто брехати".

Самі дослідники здивувалися: "Андрій Вардомацький, презентуючи дослідження, заявив: "Це, здається, найважчі дані, які я коли-небудь повідомляв у своєму житті. Якщо раніше я говорив, підсумовуючи дані про вплив "російського міра", проникнення "російського міра", то зараз відбувається наступ "російського міра"" [26].

Ми, мов би, весь час живемо у світі чужої реальності, у сенсі осмисленої і зрозумілої не нами, а кимось, хто робить це для нас, надаючи потрібний цьому комусь результат.

Є й такі думки: "Політолог Павло Усов у своєму Telegram-каналі, коментуючи цю заяву, вдався до "демонології". Експерт заявив: "Регулярні епатажно-істеричні заяви Карпенкова та інших про білоруську опозицію говорять про те, що в оточенні Лукашенка сформувався блок навіть не "яструбів", а "демонів". Цей блок сьогодні, мабуть, є досить численним і впливовим. Очевидно, ключова опора та "демонів" – це чимала рейдерська ударна група – ГУБОБіК (Головне управління боротьби з організованою злочинністю), КДБ, ССО (Сили спеціальних операцій Республіки Білорусь), яка консолідувалась за період репресій і стала, по суті, "елітарною". Весь цей прошарок вже навіть не "пролукашенківський", не "продержавний", а скоріше "прорежимний", тобто він підтримує лише репресивний порядок та служить йому. І підтримують вони Лукашенка, обслуговують його лише тому, що він не виходить із цього порядку та є його частиною. Думаю, що поступово у "демонів" формуватиметься переконаність, що цей порядок зможе існувати і без Лукашенка" (там же).

Пропаганда часто "натикається" на опір аудиторії, особливо коли вона намагається обґрунтувати новий розвиток ситуації. Але для Росії війна з Україною не стала несподіваною, оскільки Україну давно представляли "ворогом" не лише в медіа, а й на дослідницькому рівні (див., наприклад, роботи С. Кургіняна [27 — 28] або серія нарисів у "Ізвєстіях" [29]). Кургінян прямо пише: "Не Україну ми досліджуємо, а українство. Українство як конструкт — наш предмет. Створення цього конструкту, його характеристики, його послідовна трансформація, його впровадження в життя, його перспективи, нарешті, — ось що знаходиться в зоні нашого дослідження, яке радикально відрізняється через це від нормального історичного чи соціологічного дослідження нормальної ж України".

Все це можна пояснити не лише й не так особистою психологією Путіна, як це часто намагаються робити, а зіткненням наративу ідентичності України та Росії. Росія бачить Україну зі свого боку, а Україна — зі свого боку. А. Маан пише: "У ситуації ворожнечі помилково розглядати наратив опонента як раціональну конструкцію. Якщо ми дивимося на раціональну конструкцію, вона є повідомленням з арсеналу інформаційних операцій. Але повідомлення це не те, що реально мотивує поведінку. Успішне повідомлення підключається до більшого мотивуючого наративу. А цей наратив зазвичай є наративом ідентичності" [30].

Медіапропаганда сильніша за всіх живих, і навіть чужа спрацьовує. Очевидно, тут працює порада М. Булгакова: "Якщо ви дбаєте про своє травлення — моя добра порада: не говоріть за обідом про більшовизм і медицину. І, Боже вас збережи, не читайте до обіду радянських газет". Сьогодні ця порада звучала б так: не читайте чужих наративів.

Наратив прийшов з літературознавства, але там він був структурною одиницею для опису тексту, а у разі військового застосування він став повідомленням, що змінює картину світу в головах. Наративи захищають свою спільноту, створюючи осмислений світ довкола. Наративи атакують ворогів, руйнуючи їхні наративи та вводячи на їхнє місце свої. Осмислений світ завжди кращий, оскільки він відповідає на всі запитання, і поставлені, і незадані…

ЛІТЕРАТУРА

1. Forbes: с начала мобилизации из России уехали 600-700 тысяч человек https://meduza.io/news/2022/10/04/forbes-s-nachala-mobilizatsii-iz-rossii-uehali-600-700-tysyach-chelovek
2. МВД Казахстана сообщило о 200 тыс. прибывших россиян с начала мобилизации https://www.kommersant.ru/doc/5594283
3.  Кынев А. Воображаемая победа https://www.moscowtimes.ru/2022/10/01/voobrazhaemaya-pobeda-a24902
4. Пропп В. Морфология сказки. - М., 1969
5. Скотт Л. Как автократы манипулируют историей, чтобы удержаться у власти https://www.codastory.com/ru/autocrats-history-2/
6. Рустамова Ф. и др. В голове у российской элиты — бардак, а в душе — тоска https://istories.media/stories/2022/09/29/v-golove-u-rossiiskoi-eliti-bardak-a-v-dushe-toska/
7. Павловский Г. «Путин сам является главной и желанной мишенью собственной пропаганды». Интервью  https://holod.media/2022/04/30/pavlovsky/
8. Павловский Г. Перезвон протезов https://republic.ru/posts/101939
9. Туман войны: идеология перманентного кризиса Путина https://aussiedlerbote.de/2022/09/tuman-vojny-ideologiya-permanentnogo-krizisa-putina/
10. Учителей обязали рассказать детям, почему аннексия украинских территорий — это хорошо. Во вступительном слове надо напомнить о «референдумах» и обличить Запад https://istories.media/news/2022/10/01/rossiiskikh-uchitelei-obyazali-provesti-urok-na-temu-anneksii-ukrainskikh-territorii/
11. Становая Т. Без неизбежной победы. Как российская элита начинает выбирать между сценариями проигрыша https://carnegieendowment.org/politika/88043
12. Бережная А. Захарова предрекла провал западной пропаганды войны https://lenta.ru/news/2022/02/15/zakh_1502/
13. Сурков В. Туманное будущее похабного мира https://actualcomment.ru/tumannoe-budushchee-pokhabnogo-mira-2202150925.html
14. Сурков заявил, что Россия не сможет жить в границах «похабного мира» https://www.rbc.ru/politics/15/02/2022/620b756f9a794768067b51f5
15. Nye J.S., Jr. Eight Lessons from the Ukraine War https://www.project-syndicate.org/commentary/russia-war-in-ukraine-eight-lessons-by-joseph-s-nye-2022-06
16. Ronfeldt D., Arquilla J. Whose story wins. Rise of the Noosphere, Noopolitik, and Information-Age Statecraft https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/perspectives/PEA200/PEA237-1/RAND_PEA237-1.pdf
17. Maan A. The intelligence we need to succeed at influence https://www.hstoday.us/subject-matter-areas/intelligence/the-intelligence-we-need-to-succeed-at-influence/
18. Maan A. Calls to Terrorism and Other Weak Narratives http://www.ajitkaurmaan.com/uploads/2/6/7/9/26794704/calls_to_terrorism_and_other_weak_narratives.pdf
19. Maan A. Narrative warfare  https://www.realcleardefense.com/articles/2018/02/27/narrative_warfare_113118.html
20. C. W. Walldorf Jr. Narratives and War https://www.belfercenter.org/sites/default/files/files/publication/005-isec_a_00439-Walldorf.pdf
21. Analysis of Russia's information campaign against Ukraine https://stratcomcoe.org/cuploads/pfiles/russian_information_campaign_public_12012016fin.pdf
22. Ellwood D. Narratives, propaganda & "smart" power in Ukraine conflict, part 2: inventing a global presence https://uscpublicdiplomacy.org/blog/pd-wartime-narratives-propaganda-smart-power-ukraine-conflict-part-2-inventing-global
23. Становая Т. Без неизбежной победы. Как российская элита начинает выбирать между ситуациями проигрыша https://carnegieendowment.org/politika/88043
24. Щигарева М. Покинули Матрицу. Люди все чаще отказываются от новостей и интернета. Что это дает и почему не каждому такое под силу? https://lenta.ru/articles/2022/10/04/doomscroll_detox/
25. Ленкевич И. Почему все больше беларусов верит кремлевской пропаганде https://reform.by/331946-pochemu-vse-bolshe-belarusov-verit-kremlevskoj-propagande
26. Тараторин Д. Россия выигрывает в информационной борьбе за Белоруссию https://www.ng.ru/cis/2022-10-05/5_8557_belorussia.html
27. Кургинян: украинство — это конструкция, внедряемая в сознание веками https://rossaprimavera.ru/news/0b5a3581
28. Украинство: кем и зачем оно сконструировано : коллективная монография. - М., 2017
29. Украинство с пеленок https://nko.iz.ru/ukrainstvospelenok
30. Maan A. Narratives Are About "Meaning", Not "Truth"  https://foreignpolicy.com/2015/12/03/narratives-are-about-meaning-not-truth/

Переклад Укрінформ https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3596443-ne-citajte-cuzih-narativiv.html