Маркери "свій"/"чужий" в національно-патріотичному вихованні та історичне тло
"…Та після скінчення університету обставини дещо змінилися.
Брати одержали з Росії від якогось невідомого адвоката повідомлення…
Той лист бачило кілька їхніх товаришів, хоча ніхто з них
НЕ ЗМІГ ЙОГО ПРОЧИТАТИ,
бо лист був писаний РОСІЙСЬКОЮ мовою…".
Повість «Лель і Полель» Івана Франка
Повість «Лель і Полель» Івана Франка
16 грудня 2020 року відбулася консультативна нарада щодо виховної компоненти "Кіберджури" з фахівцями Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних сил України, Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського та Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України. Про підсумок зустрічі важко краще сказали за Любов Антонівну Найдьонову, Заступника директора з наукової роботи, доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, Доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України. Далі дослівно.
"Кіберпідліток
і війна. Спеціально для мам про найближче майбутнє наших синів і дочок.
Усі нормальні люди при здоровому розумі проти війни. І разом з тим
війна - це реальність, яка триває роками. З 14 року виросло ціле
покоління дітей війни, які грали в комп'ютерні "танчики", щоб навчитися
стріляти і підготувати себе до фронту, який, думали підлітки, може
прийти до них попри їхнє бажання. Дорослі воїни (їм низький уклін) не
допустили цього. Але сьогодні стають повнолітніми ті хлопчики і
дівчатка, яким на початку війни було по 12. Мами, які завжди прагнуть
пишатися своїми дітьми, протягом цих років проводжали своїх повнолітніх
(дітей) на війну і молилися, що їхній рівень підготовки і здоров'я
допоможе їм вижити. Що можна зробити для підлітка, щоб підвищити рівень
виживання, зміцнити психологічний ресурс протистояння травмі війни? Як
би не було це прикро усвідомлювати, але оберігаючи підлітка від
реальності, ми не сприяємо підготовці до цієї реальності, коли він стає
повнолітнім діячем. Дітям не місце на війні, але завтра вони стають
дорослими. Серед підлітків школярів майже 28% хлопчиків і 17% дівчат
вважають, що вони вже зараз готуються захищати країну зі зброєю в руках
після досягнення ними повноліття. Це кожен четвертий хлопчик і кожна
шоста дівчинка (навіть після уточнення відсотків і зважування тенденція
збережеться).
А як саме вони готуються? Що про обрані ними способи
підготовки знають дорослі? Ми захищаємо дітей від війни, а вони
готуються. Тому що для підлітка життєво важливо відчувати себе дорослим,
хоча вони це ще не зовсім уміють - бути дорослими. Це все я пишу під
враженням вчорашньої зустрічі з ініціаторами і організаторами
командно-штабної гри для учнівської молоді "Кіберджура", яка знайомить
підлітків з новітніми інформаційними технологіями, прив'язаними до
місцевості з її географічними особливостями. Це не агітація в жодному
разі - це привід задуматися, а що ми можемо зробити для більш
усвідомленого прийняття рішення, як підготувати мислення і психіку
підлітка, щоб підвищити його майстерність вижити в борні? Бо це буде
їхнє рішення, ми, мами, муситимемо змиритися. А от способи підготовки ми
можемо підказати кращі, ніж діти вишукають їх в інтернеті. Це тільки
роздуми. Давайте думати разом. #кіберпідліток ". Кінець цитати.
Пошук оригінального тексту несподівано нагадав, що сьогодні, 18 грудня, у Міжнародний день мігранта, в Україні відзначається День військової контррозвідки. І на очі потрапляє текст режисера і драматурга Ігоря Юзюка, який як найкраще описує ситуацію, коли в суспільстві і державі розмиті маркери "свій"/"чужий" та "добро"/"зло". Розмиті через проблеми з ідентичністю, ворожими впливами та просто дурістю. Про ціну, десятки мільйонів українців, убитих зайдами і пройдисвітами в чорних шкірянках, про 130 000 закопаних в Бабиному Яру лише з 1937-го по 38-й роки і не "хвашистами", нагадувати не будемо. Далі текст дослівно.
"Дивне нині свято, чесно кажучи. День військової контррозвідки. Ніби є вона, ніби необхідна, ніби археважлива, але завжди на задвірках, завжди на десятих (а може й «сотих» місцях) і завжди про неї просто і банально забували. І нагадувало тільки життя – гостро і жорстоко «ранячи всі отвори» у забудькуватих.Судіть самі… Мрійлива фантазерка і далека від практики державного будівництва Центральна Рада навіть словосполучення такого – «військова контррозвідка» не знала. Та що там контррозвідка… Їм армії навіть не треба було. Тому більшовицькі пропагандисти і провокатори відкрито, серед білого дня готували повстання, остаточно розкладали залишки вірних військових сил, сіяли смуту, паніку, бунт, хаос. І зупинити це "торжество демократії» було нікому. Як, власне, і нікому було зупинити штики Муравйова, які захоплювали Київ. А потім був гетьман Скоропадський. Цей знав толк в державному будівництві і розумів, що без спецслужб, без військової контррозвідки держава не виживе, особливо, в умовах постійних зовнішніх загроз. При Державній варті було створено підрозділи військової контррозвідки. Про те, їх діяльність була серйозно обмежена німецькою окупаційною владою, як власне і весь процес створення української армії. А потім була Директорія… Отаманщині, що захопила країну менш всього потрібна була військова контррозвідка. Навіщо їм вуха і очі центральної влади? Кожен із них і сам влада, кожен із них, звісно, не перший, але й не другий, в кожному росте і кріпне такий собі Наполеончик, такий собі Бонапартик – кожен мав військову контррозвідку свою, власну, кишенькову: де є самогон покажуть, де добра можна набрати, де бунт проти "сонцеясної" особи пана-отамана зріє – все розкажуть. А потім був заколот командуючого Північною групою військ УНР отамана Оскілко і катастрофа, яка наступила за цим. По-перше, оголеним фронтом скористалися більшовики, а по-друге: цей заколот мав і значні зовнішньополітичні наслідки, катастрофічні для УНР. Так, Оскілко 12 травня здався полякам і наговорив там про більшовизм Мартоса, Петлюри… Саме ці свідчення поляки використали, як аргумент, перед Антантою і США для перекидання на фронт 80-тисячної армії генерала Галлера: озброєної, вишколеної, екіпірованої у Франції – яка і вирішила долю українсько-польської війни. Після такої поразки Директорія нарешті згадала про військову контррозвідку, яку очолив Микола Чеботарів. Той самий, який приборкував отаманщину і розстріляв Болбочана – дисципліна вимагає крові і жорстокості. І хто знає, як розвивалась історія, якби такі заходи почали впроваджуватись хоч на пів року швидше, щоб не допустилась вакханалія отаманів, втративши всяке почуття міри і відповідальності. Відомо, як дбайливо і зосереджено працювала військова контррозвідка в умовах українського націоналістичного підпілля. І той факт, що Українська повстанська армія продовжувала боротьбу в умовах, коли вже всі інші національні рухи Східної Європи і колишнього СРСР капітулювали, свідчить тільки про одне – добре була поставлена робота Служби безпеки ОУН.
 |
| 18 грудня 1940 року затверджено остаточний варіант Директиви №21, більш відому як міф про "План Барбаросса" |
На дворі 1991 рік. Україна стала незалежною державою. Всі органи, всі організації, установи, вся державна машина віднині українські. Аж раптом, (як розповідають деякі пліткарі) 17 грудня (чи 18 – це вже деталі ) Президенту України доповідають, що до України їде московська перевірка. Куди??? Як??? До кого??? Україна вже ось кілька тижнів - незалежна і самостійна і куди ці "москалики" пруться? Виявляється, їдуть "перевіряти" військову контррозвідку – "особові відділи", які залишились поза державною увагою. Справді, військова контррозвідка була підпорядкована 3 Головному управлінню КДБ і жодним чином не замикалась на «республіканські комітети». Підпорядкувавши КДБ УРСР, поза увагою залишились "особі відділи", які не замикались на КДБ УРСР, а підпорядковувались Москві. Військова контррозвідка – це не фінансові потоки, не схеми, не бюджетні оборудки, тож "ділових людей" цікавить менше, чим приміром відділи «К», чи контррозвідувального захисту економіки. Навар не той! І все ж, московська перевірка в умовах незалежної України – це вже занадто… Виправляючи помилку, 18 грудня Президент України підписав Указ №7, яким створювалась військова контррозвідка СБУ. А потім були довгі і безконечні «реформування». Звісно, в країні, де знищувалась армія, в першу чергу знищувалась військова контррозвідка. І треба віддати належне «реформаторам» - таки знищили, майже остаточно. В усякому разі, в 2014 році, на початку бойових дій з Московією військова контррозвідка СБУ існувала майже тільки як словосполучення, як щось нереальне, фантастичне, … зайве. Що ж, така безпечність дорого обійшлася і державі і армії. А може й не безпечність це була, а цілеспрямована руйнація, хто знає? Бо це аксіома: є контррозвідка – є армія, є армія – є держава". Кінець цитати, бо далі про сумну сучасність.
І в кінці знову цитуємо Любов Антонівну Найдьнову: "Часто
наші уявлення виставляють "стелю" нашим домаганням. А сьогодні є
смартфон - є все, якщо є активність і підказки маршрутів. У вас немає 3Д-принтера? А у френдів є, а як немає таких френдів - то їх можна
допомогти знайти. Часто наші упередження і уявлення про бідність і
недоступність зупиняють дітей у вільному отриманні того, що насправді є
доступним. От на чому треба зосередити зусилля - це добрий зв'язок у
кожну школу".