Наративна війна і допризовна підготовка з військово-технічних спеціальностей

Під час презентації правлінню ТСО України проекту "Кіберджура" оті 75+ почали бурчати і навіть висловлювати обурення... Голова ТСО заспокоїв - він сам перші дві години сидів в залі МОН України (відео тут >>>) і не розумів про що йде мова поки на трибуну не вийшли представники регіональоного монівського "Центру ... і туризму" і не почали вихвалятися своїми "здобутками" - луки, стріли, метання каменюки, тягання линви і в шароварах та під патріотичні співи як великий Швондер научав. І тут був наочний розрив шаблону: з одного боку суперсучасні технології які сьогодні агресивну другу армію світу робилять мирними опаришами, а з другого - минуле тисячоліття що наша вишевата згідно правильних монівських методичок називає "національно-патріотичним вихованням". І усі розповідають, що немає законодавчої основи для змін (1). Тому треба новий закон і нові стандарти освіти (2), на розробку яких треба не один рік (3). Цифрами в лапках позначено ті ворожі наративи, якими ворого знищує державу Україна. Тому цей пост розбито на дві частини. В першій частині стаття Георгія Почепцова "Між війною наративною і війною справжньою - один крок" (11.10.2022 р.). В другій частині - діюча постанова Кабінету Міністрів України №1770 від 30.11.2000 р. "Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей", яку усі постаралися забути щоб згадані вище наративи 1, 2, 3 були тими "воротами", через які ворог вдерся на нашу землю. І ця забута постанова діюча, злочинно знехтувана і без якої нація козаків згідно задуму неукраїнця Дмитра Табачника мала перетворитися у націю московських рабів. 

Ми живемо часто одночасно у реальному та віртуальному світах. У реальному світі можуть бути одні переможці та переможені, а у віртуальному – інші. Наративи описують і ті, й інші ситуації. І на наративному рівні можуть ховатися майбутні поразки, оскільки наративи є частиною нашого мислення, причому істотною частиною, і ми слідуємо їм, розглядаючи як певні когнітивні конструкти.

Ілюстрація rezonans.asia, Казахстан

Нарратив — це ментальна структура, за допомогою якої можна зрозуміти, як саме протікає наше мислення, як воно структуроване. Наративи прийшли з літературознавства, де вони використовувалися для опису структури оповідання. Це мережа причинно-наслідкових зв'язків, що розкривають, що і з чого випливає.

Наративи задають причини військових дій, щоб виправдати їх в очах свого населення та всього світу. Росія поставила свої цілі у війні в Україні як "демілітаризація" та "денацифікація". Але вони виявилися надто слабкими і розпливчастими, щоб змусити своє населення йти на війну. Вони були зовсім не опрацьовані саме як наративи та їх було важко застосувати до України. Це призвело не лише до провалів на самій війні, а й масових втеч громадян за кордон під час оголошеної "часткової мобілізації". Тільки в Казахстан втекло 200 тисяч осіб при задекларованій кількості 300 тисяч, що мобілізуються. А загальна кількість тих, хто сховався, сягає 700 тисяч [1 — 2].

Проте пропаганда спирається саме на ці наративи, оскільки інших не було заявлено. Сьогодні їх продовжують активно підтримувати у медіа. Статті військових кореспондентів наповнені термінами "нацисти" та подібними до них, що дозволяє активувати в масовій свідомості міфологію війни 41 — 45. А деякі дослідники взагалі трактують ту війну як певний варіант релігії для сучасної Росії.

Так само нечітким завданням є пошук того, що можна оголосити як перемогу, оскільки будь-яка війна закінчується наративом перемоги. А.Кинєв пише: "Якщо намагатися знайти пояснення цій авантюрі, то можна припустити, що тут суто психологічне підґрунтя. Або це демонстративна жорсткість у спробі налякати когось. Або це спроба зобразити символічний результат СВО, адже за весь цей час ніхто так чітко і не пояснив, чим має завершитися СВО. Або і те, й інше. Можливо влада сподівається, що цей уявний підсумок в очах уявних прихильників СВО (насправді ж просто населення, яке терпіло все це і чекало, коли ж усе це закінчиться) буде сприйнятий як уявна перемога. Проблема лише тому, що це ілюзія" [3].

Наративи забезпечують наше розуміння світу. Вони відображають моделі подій, які прийшли в наші голови та в голови дослідників з минулого досвіду. У В. Проппа, наприклад, модель казки складалася із набору заборон та їх порушень. У цьому казка складається з однакового числа функцій дійових осіб, які у одному порядку [4].

Кажучи сьогоднішніми словами, наратив можна уявити як ментальну конструкцію, що описує події у реальному світі у певному порядку. Такий причинно-наслідковий ряд, який упорядковує дійсність. Пропп навіть стверджував: "Всі чарівні казки однотипні за своєю будовою".

Сильні наративи піднімають людей на революції, ведуть до перемоги у війні. Вони мають розуми. Розважальні наративи «ховаються» у фільмах та романах, даючи можливість відірватися від реальності. Наративи структурують наш досвід, навчають нових варіантів поведінки.

Людство зростало і навчалося правильної поведінки разом зі своїми наративами, починаючи з Червоної шапочки, де всі біди починаються від того, що дівчинка порушила заборону і заговорила з незнайомцем. Наративні війни найбільш "наближені" до масової свідомості. Вони зрозумілі і тому їх результати довговічні. Перемогти наратив може лише інший сильніший наратив.

Нарратив задає межі між правильним і неправильним світами. Це літературний формат, найпоширеніший у всі віки. З цієї причини він виявився затребуваним і в пропаганді. Адже пропаганда за своєю суттю націлена не тільки на вихваляння, а й на звинувачення.

Наратив є типовою формою, за допомогою якої люди намагаються пояснювати світ. Наративна війна дозволяє зробити так, щоб за допомогою твого наративу супротивник дивився на світ (супротивник каже: "вам треба отримати дозвіл у володаря Марсу, розробити новий стандарт освіти, затвердити у ідіотів методику на використання  дітьми Інтернету" тощо - прим. Кіберджури).

Перемога в наративній війні приходить разом із заміною одного домінуючого наративу на інший. В результаті аплодують не переможцю, а наративу.

Нарратів - це не стільки казка, як наш тип мислення. К. Столлард, наприклад, каже: "Історичні наративи тим і хороші, що вони довговічні, особливо під час економічних труднощів. Звинуватити зовнішніх ворогів, минулі перемоги (або поразки) у справжніх проблемах та поневіряннях – вкрай ефективний метод" [5].

Зіставлення з Китаєм демонструє механізми розважального характеру у російських наративах. К. Столлард, будучи фахівцем із Китаю, зіставляє його з Росією і зауважує таке: "У кожної кампанії різний тон. Одна з речей, яку Росія зробила ефективніше, ніж Китай, — державні телеканали в Росії стали, зокрема, розважальними, їх цікаво дивитися. Ви можете не вірити у зміст, але вони доклали багато зусиль, щоб зробити провокаційні та драматичні ток-шоу дуже видовищними. Найчастіше китайські вечірні новини дуже сухі. Це не те, що ви стали б дивитися для розваги. Щоправда, останніми роками вони стали набагато активніше використовувати інші засоби масової інформації, наприклад, знімати великобюджетні фільми" (там же).

Нарратив робить світ зрозумілішим, використовуючи при цьому всі доступні йому форми. Інформація насправді не несе такої орієнтації на розуміння. Розуміння – це результат роботи впровадженого наративу.

Маючи подібні "формули" поведінки, нам стає зрозумілішим і майбутнє, оскільки варіанти його стають більш певними. Наприклад, про дії Путіна: "Путін завжди обирає ескалацію. І далі за будь-яких неприємних розвилок вибиратиме ескалацію аж до ядерної зброї", — прогнозує джерело, близьке до уряду і яке багато років працювало з Путіним [6]. Про це ж, до речі, у багатьох своїх виступах нагадує Г. Павловський, часто наголошуючи на тому, що Путін завжди грає на загострення ситуації. Наприклад, він зауважує: "є така властивість нашої системи — вона не капітулює. Там, де час відступати, вона загострюватиме. Вона радикалізуватиме свій опір. Яким чином, у Кремлі самі ще не знають" [7].

Мабуть, з цієї причини в Кремлі активно заговорили про ядерну війну. І цей наратив підхопили і політологи. Єгор Холмогоров у своєму телеграм-каналі (https://t.me/holmogortalks/24528) прямо каже: "Якщо постане вибір між перемогою України та глобальною ядерною війною, то ядерна війна краща. Якщо Україна переможе (перемогою вважатиметься будь-який результат, який не вважатиметься однозначною перемогою Росії), то не буде жодного сусідського співіснування з Росією. Україна висадить Росію зсередини".

Гліб Павловський писав прогнозно ще 21 року: "Серіал "боротьби з укрофашизмом" на російському телебаченні — не просто акт злості Кремля. Переселяючись у постановочні теледекорації, влада втягується у пастку, звідки немає виходу. Із травматичної теми Україна розвинулася у кремлівський синдром, навколо якого будується все мислення про світ. Це помітно у промовах міністра Лаврова, що вимагає для Москви права діяти "по правді", не беручи на себе зобов'язань. У масивної, але рихлої Росії на пострадянському просторі роль опудала. Будучи сильнішою за кожну країну окремо, вона не може реалізувати силу в конфлікті. У Середній Азії КНР стримує Росію ефективніше, ніж НАТО. Я не кажу, що війна неодмінно буде. Я про радикалізацію мілітарного стану, в якому Система перебуває з дня виникнення" [8].

Наратив війни був присутній задовго до війни. Масова свідомість досить інерційна, її треба "підгортати", щоб довести до криків схвалення. Владі вона особливо не вірить, зате розповідям про ворогів повірити готове. Група методологів, представником якої, наприклад, є С. Кирієнко, свого часу намагалася через інструментарій кризи формувати нову структурність. І війна в цьому плані є таким самим інструментом.

Влада пішла шляхом війни: "Силовики конвертували протистояння у звичну їм парадигму – "колективний захід за підтримки націонал-зрадників прагне розвалити Росію". Решта стало лише розвитком цієї схеми. Незважаючи на те, що методологи втратили довіру Путіна після 2012 р., їх методи – вплив на суспільство через кризу та програмування реальності – залишилися з ним як апробовані та перевірені. Однак контекст змінився драматично –  криза стала розумітися як глобальна, а найкращий інструмент кризи – як війна. Путін сприйняв війну як єдине, що нестерпно для суспільної свідомості на Заході, що максимально шкодить економічним процесам, що становлять основу західного світового впливу" [9].

Війна – це загострення ситуації. З цієї причини починають функціонувати нові наративи. Масова свідомість розуміє посилання лише на них, оскільки вони давно записані в її пам'яті.

Правильні наративи поширюються для різного віку, включаючи дітей. Причому активність російської влади на цьому напрямі вселяє підозру, що діти просто обрані як ще один канал введення правильних інтерпретацій у сім'ї. Бо якось усе це не для дітей: "Більшість вступного слова присвячена тому, що невизнання Заходом "референдумів"» та анексії — це прояв подвійних стандартів. Вчителі повинні розповісти школярам, ​​що в минулому були визнані результати референдумів про незалежність у деяких колишніх республіках СРСР та Косово. Закінчується вступне слово так: "Результати референдумів відновили історичну справедливість, повернувши споконвічні російські, російські землі, і навіть зміцнили суверенітет нашої країни" [10].

Проте діти є цікавим "каналом" входу в масову свідомість населення, нічим не гірше за телебачення. Адже в Соловйові теж важливий загальний настрій, а не конкретні висловлювання.

Пропаганда зайнята і серйозним завданням після закінчення війни — як будь-який варіант представити перемогою. Наратив дає осмислення. Схиляючись до того чи іншого наративу, ми починаємо бачити всі події під іншим кутом зору.

Путін побачив Україну в одному наративі, світ — в іншому. Ця розбіжність є і всередині самої Росії: "Якщо не брати до уваги вузьке коло відданих президентських соратників, немає жодних ознак того, що російська еліта сприймає проблему України як екзистенційну для Росії. Для Путіна це вкрай емоційна та особиста тема з його зацикленістю на ідеях історичної справедливості, споконвіку російських земель та бажання звільнити братський український народ від приватизованих Заходом антиросійських "окупантів". Але такий підхід у російському керівництві не поділяють навіть багато яструбів, не кажучи вже про технократів, для яких незрівнянно важливіше закінчити війну без поразки, що передбачає набагато ширший спектр можливих варіантів "перемоги" [11].

І ще: "Глибоке нерозуміння є й у питанні у тому, яка в Росії кінцева мета у цій війні? Судячи з публічних заяв Путіна, для нього це не тільки анексія окремих областей, а й встановлення проросійського режиму в решті України (з припущенням, що західна частина може відколотися та йти на всі чотири сторони). Поки що Путін продовжує сподіватися, що час на боці Росії та Київ рано чи пізно впаде. Але багато прагматичніших представників еліти готові задовольнитись набагато скромнішими "здобутками» – наприклад, лише приєднанням південного сходу".

І про пошук "правильного" наративу: "До цього вересня російські еліти прагматично обирали бік Путіна як гарантований від поразки. Тепер все зайшло настільки далеко, що вибирати, можливо, доведеться між сценаріями програшу. А це робить Путіна набагато вразливішим, тому що він і еліта можуть вибрати різні сценарії".

Загальний висновок такий: важливий не факт у фізичному просторі, а наратив у віртуальному просторі. А віртуальність дає також безліч варіантів, причому і таких, які можуть врятувати ситуацію в фізичному просторі.

Війну прогнозували на 15 лютого, але вона відбулася 24. Відсутність війни 15 викликала бурхливу реакцію російських пропагандистів. М. Захарова, наприклад, викривала Захід такими словами: "15 лютого 2022 року увійде в історію як день провалу західної пропаганди війни. Осоромлені та знищені без єдиного пострілу" [12].

До речі, В. Сурков, який зник сьогодні з політичної арени і навіть з будь-яких "радарів", теж 15 лютого, коли він вважався ще помічником Путіна, заговорив словами, які тепер можна зрозуміти зовсім інакше після 24 лютого — початку війни з боку Росії. Державні кордони в цей момент вже перестали бути реальністю для оточення Путіна: "Цей мир, відомий як Брестський, заздалегідь отримав в опозиційній пресі (така ще тоді була) додаткову і більш чіткішу назву — похабний. Світ вийшов прямо образливий. За його умовами Росія відмовлялася від величезних раніше що належали їй територій Прибалтики, Білорусії, України. Західний кордон відкотився далеко на схід, засунувши країну в межі допетровських, можна сказати, дороманівських часів. Похабніше нікуди. Принизливий "договір" був, за іронією долі, скасований не Росією, а її колишніми (залишеними їй) союзниками. Того ж 18 року. Після чого Радянська Республіка й надалі Радянський Союз поступово повернули втрачені землі. Очевидно" [13].

І ще: "якщо порівняти сучасну карту європейської частини нашої країни з картою, затвердженою горезвісним Брестським миром, то навряд чи знайдеться багато відмінностей. Вражаюче, але західний кордон нинішньої Росії майже буквально збігається з тією лінією обмеження, яку у 1918 р. малодушно погодилися більшовики після пред'явлення німецького ультиматуму. Виходить, Росія через багато років була знову відтіснена назад у межі "похабного миру". Не програвши війни. Не захворівши на революцію. Якоїсь смішної перебудови, якоїсь каламутної гласності вистачило, щоб радянська клаптева імперія розповзлася по швах. Отже, фатальна вразливість була вбудована у систему. І що далі? Точно не тиша. Попереду багато геополітики. Практичної та прикладної. І навіть, можливо, контактної".

До речі, тоді ж пішло обговорення цього, як Сурков назвав його, "похабного миру", звідки й випливала несуттєвість кордонів [14]. Інтерпретатори почали інтерпретувати, що стало елементом підготовки війни у ​​масовій свідомості.

Ми живемо часто одночасно у реальному та віртуальному світах. У реальному світі можуть бути одні переможці та переможені, а у віртуальному – інші. Наративи описують і ті, й інші ситуації. І на наративному рівні можуть ховатися і майбутні поразки, оскільки наративи є частиною нашого мислення, причому суттєвою частиною.

Інформаційний та віртуальний простір — таке ж поле бою, як простір фізичний. Як писав Павловський: "Погроза війною стає невідмінною від початку війни, преамбулою до неї" [8].

Дж. Най ще 1991 року писав, що у інформаційному віці буде інший інструментарій війни. У 2022 р. він посилається на дослідження Ронфельдта та Аркілли "Чия історія перемагає" і хвалить В.Зеленського, кажучи "Український президент Володимир Зеленський, колишній актор, використав свою відточену акторську майстерність, щоб представляти привабливий портрет своєї країни, забезпечуючи не лише симпатію, а й озброєння, дуже значиме для жорсткої сили" [15].

На наших очах змінюється світ та змінюються загрози. На озброєння прийшов новий інструментарій війни, пов'язаний не з твердою, а з м'якою силою. Людство стало "добрішим", тепер воно вбиває не тіла, а мізки.

Ронфельдт і Аркілла приходять до висновку про "нетехнологічність" викликів, що стоять перед країною: "Це в основному когнітивний виклик. Противник, а це країни та недержавні мережі, використовують приховані нові типи політичної, соціальної, культурної та психологічної війни проти Сполучених Штатів, їхніх союзників та їхніх друзів: війну ідей, битви історій, озброєні наративи, меметичні операції та епістемічні атаки, свідомо конструюються, щоб знищувати силу та експлуатувати слабкості" [16].

І ще: "вирішальним фактором сьогоднішньої та завтрашньої війни ідей буде те, "чия історія перемагає" — суть ноополітики. Для поліпшення перспектив ноосфери та ноополітики американська політика і стратегія повинні, серед інших ініціатив, трактувати глобальне спільне як ключову галузь, підтримувати "відкритість", що охороняється, як керівний принцип, створити нові вимоги для періодичної оцінки американського "інформаційного стану".

Змістившись у сферу "м'якої" війни, а гібридні війни саме такі, оскільки не постріли вирішують тут результат конфлікту, а інтерпретації та слова, у військових виникла увага до наративів, які до цього були суто літературознавчим поняттям. Адже пропагандистська війна теж реалізується у наративної війні, оскільки розвивається найчастіше в інформаційному просторі, щоправда, з опорою на простір віртуальний.

Російський наратив "заганяє" Україну в "неправильний" світ, тим самим виправдовуючи свою агресію. Спочатку він визнавав Україну державою, що не відбулася, подаючи себе як держава, яка задає норми іншим. Така негативна подача України існувала останні двадцять років, тому сьогоднішня пропаганда лише продовжує те, що було вже 20 років тому, коли соціологія показувала переважання негативних оцінок України над позитивними в російській масовій свідомості.

Однією з перших зайнялася суто наративною війною А. Маан, зробивши це ще в контексті боротьби з тероризмом. І тут вона має кардинальні спостереження, наприклад, такі: "Те, що ми не розуміли, полягає у тому, що повідомлення не несе значення (смислу). Значення (смисл) виникає у голові одержувача. Ефективне повідомлення запускає вже існуюче значення у свідомості аудиторії" [17].

Це спостереження має, на погляд, революційний характер, по суті переглядаючи процес комунікації. З одного боку, в повідомленні немає смислу, яке виникає в результаті його переробки. З іншого, цей смисл вже є у нашій голові. Його активують та перезапускають.

В іншій своїй роботі Маан, а вона, до речі, все аналізує з прикладними цілями, пише: "Наративи дають смисли тому, що до цього було набором подій, які іноді були пов'язані, а іноді ні. Вони зводять разом події належним чином і для певних цілей" [18].

Це теж дуже цікаве зауваження, відповідно до якого наративи стають генераторами смислів. Розрізнені факти стають єдиними за допомогою підказок із наративів. Наратив створює правильні смисли, в тому розумінні, що сенс виникає з конструкції нарратива.

Радянська пропаганда завжди була гарним набором наративів, які реалізувалися до нескінченності у літературі та кіно, вивчалися у школі, досліджувалися наукою. Це був один набір подій, який трансформували у правильні наративи. Таблиця множення не піддається сумніву, так і радянські наративи приймалися радянською ж людиною. Не було інших джерел правди та справедливості. Тим більше, пропаганда робить таким масовим повтор своїх наративів, що крізь них важко пробитися альтернативним варіантам.

Зміщення військових дій в інформаційну та віртуальну сферу створило прецедент м'якого типу війни, яка відбувається без жертв у фізичному просторі, оскільки там бойові дії не ведуться. Але вони ведуться у двох інших просторах, причому тепер віртуальний простір є головною метою.

Маан вводить поняття озброєного наративу, задаючи його та пов'язані з ним небезпеки наступним чином: "Збройний наратив являє собою глибинну загрозу національній та міжнародній безпеці та співпраці, загрозу, що наша просунута кінетична здатність, як і наших країн-партнерів, не можуть впоратися поодинці. Коли наративи стають озброєними, вони можуть підривати національну безпеку, розхитуючи віру громадян у демократичні інститути та право закону, породжуючи громадянську непокору. Збройні наративи у соціальних медіа є улюбленим методом вербувальників екстремістів. Щоб зупинити зростання екстремізму, усунення екстремістів є тимчасовим рішенням. Комплексне довгострокове рішення полягає в тому, щоб зробити екстремістські наративи застарілими. Ця форма війни вся про вплив. Але це не інформаційна війна: це війна за значення  інформації. Інформація складається з фактів – сирого набору. Наративи не розказують фактів. Наративи розкривають значення фактів.  Це наративна війна, і супротивник б'є по наших м'язах своїми мізками. Тому Ісламська Держава може знаходити рекрутів по всьому світу щоб їхати в конфліктні зони для боротьби, і таким чином вони можуть надихати домашніх терористів робити летальні акції без фізичного примусу" [19].

І ще виникає поняття стратегічного наративу у розвиток їхнього військового застосування: "Я визначаю стратегічні наративи як колективні національні чи публічні історії, які формують чи поєднуються навколо травматичних подій для групи. Ці події розглядаються в екзистенційних термінах як небезпечні для національного типу життя. Під колективними розумію властивості груп чи соціальних фактів типу культури" [20].

Наративи, будучи інструментарієм нашого розуміння та осмислення ситуації, стають також і інструментарієм впливу на індивідуальну та масову свідомість. По суті, це новий тип "зброї", здатної змінювати картину світу. Змінивши її, ми отримуємо можливість впливати на ключові питання війни та миру, у тому числі переключаючи увагу масової свідомості на вигідні для нас аспекти. Наратив як би не саме мислення, а підказка на те, яким чином ефективніше можна розуміти ті чи інші ситуації. І оскільки він став "структурою", то це дає можливість його виявляти та використовувати у своїх цілях, у тому числі змінюючи та зіштовхуючи різні наративи в головах.

Наративна війна є одним із найдавніших типів воєн. У казках та міфах перемога завжди приходила своїм богатирям проти чужоземних завойовників. Наративи в цьому плані оберігають спокій і вселяють упевненість.

Пропагандистська наративна війна є міфологічною, тобто спирається на більш глибинні структури, які не можуть бути спростовані, ні підтверджені. Вона спирається на те, що важко спростувати. Але так само важко це довести. Це такий вербальний простір, який важко звіряти з реальністю. Воно завжди пишеться з розрахунку нашої перемоги та нашої правильності. Всім іншим тут немає місця серед переможців. Звідси любов до наративів будь-якої державної пропаганди (Наприклад, Наратив "найбільша жертва війни" виник через двадцять років після реальних подій - прим. Кіберджури). 

Наративний інвентар війни може бути більшим. Більше того, він особливо не змінюється, оскільки його важко підтвердити і спростувати. Ось наприклад інвентар 2015 року. Тут російський погляд на Україну пропагандисти вкладають у такі наративи, причому ще до початку війни [21]:

  • українці та росіяни – одна нація, об'єднана в російському світі;
  • Україна не є незалежною державою;
  • Велика Вітчизняна війна триває, фашисти в Україні ще не знищені;
  • Захід не єдиний, він розділений;
  • події Росії легітимні.

Ця картина світу визначає як минулі, і майбутні дії Росії. Вона переводить ці дії із ситуації загарбника у ситуацію рятівника. Тобто сама ситуація війни як би не змінюється, змінюється її інтерпретація.

Це такий умовний "словник" висловлювань, на основі якого можна описувати Україну. Будь-який вихід за межі цієї мови практично неможливий. Перед нами своєрідна карта світу, яка задає дискурс, і те, що немає на такій карті, не може стати предметом розмови. Наративи в цьому плані можна розглядати як певні ментальні "цеглинки", що дозволяють складати з них потрібний варіант картини світу.

Наративи потрібні президентам, щоб говорити безпосередньо з масовою свідомістю: "Наратив Зеленського є блискучим, необхідним винаходом воєнного часу. Але його вплив і вплив буде посилено, якщо за допомогою нас він зможе побудувати інше майбутнє, що відрізняється, — з зовсім іншим керуючим класом, ніж той, який можна побачити в комедійному ТВ-шоу  Слуга народу — для своєї країни, коли скінчиться війна" [22 ].

Як бачимо, наративи вимагають не лише втілення, а й трансформації, коли це стосується реальності. Це інструментарій, тому може постійно змінюватися залежно від завдань. Сьогодні, наприклад, таким завданням для Росії став пошук наративу для завершення війни, він має розкрити, як програш подавати як перемогу.

Путін бачить усе це в одному наборі наративів, а його еліти в іншому. Т. Станова констатує: "Для Путіна це вкрай емоційна та особиста тема з його зацикленістю на ідеях історичної справедливості, споконвіку російських земель та бажання звільнити братський український народ від приватизованих Заходом антиросійських "окупантів". Але такий підхід у російському керівництві не поділяють навіть багато яструбів, не кажучи вже про технократів, для яких незрівнянно важливіше закінчити війну без поразки, що передбачає набагато ширший спектр можливих варіантів "перемоги" [23].

І ще про те, що наратив перемоги ніяк не проглядається: "Глибоке нерозуміння є й у питанні про те, яка у Росії кінцева мета у цій війні? Судячи з публічних заяв Путіна, для нього це не тільки анексія окремих областей, а й встановлення проросійського режиму в решті України (з припущенням, що західна частина може відколотися та йти на всі чотири сторони). Поки що Путін продовжує сподіватися, що час на боці Росії та Київ рано чи пізно впаде. Але багато прагматичніших представників еліти готові задовольнитись набагато скромнішими «здобутками» – наприклад, лише приєднанням південного сходу".

Погані новини є небезпечними для влади. Росія, мабуть, хоче відучити населення від читання новин за боротьбою з іноагентами (людьми та ЗМІ). 4 жовтня 2022 "Лента.ру" розписує як позитивний досвід уникнення читання новин. Уникнення "нехороших" наративів стимулюється державою, що можна побачити в таких порадах громадянам  [24] :

  • "спочатку можна встановлювати скромніші цілі: наприклад, на вихідних читати новини лише протягом 20 хвилин на день, а надалі поширити це правило на будні та зменшувати ліміт";
  • "Співрозмовниця видання зазначила, що через свою професію зазвичай читає набагато більше новин, ніж інші користувачі. Однак з кінця лютого, після визнання Росією незалежності Донецької та Луганської народних республік (ДНР та ЛНР) та початку спецоперації в Україні, росіянка почала безконтрольно стежити за актуальними подіями, оскільки сильно хвилювалася через те, що відбувається";
  • "Катерині вдалося трохи відволіктися від думскроллінга влітку: допомагали заняття спортом, прогулянки та дача. Однак у вересні, після оголошення в РФ часткової мобілізації, росіянка знову почала постійно моніторити стрічки новин. "Мобілізація стосується мого чоловіка, багатьох моїх близьких людей та колег. Постійно читаю новини, щоб спробувати зрозуміти, як далі діяти», — каже жінка";
  • "Журналіст російського видання Михайло К.  (ім'я змінено), який поговорив із "Лентой.ру", зізнався, що почав безперервно читати новини після початку в РФ часткової мобілізації, оскільки намагався детально розібратися в ситуації. Однак через безконтрольне споживання такого контенту молодик, за його словами, вперше у своєму житті зіткнувся з панічними атаками. Він додав, що останнім часом намагається обмежити себе від інформації, що засмучує, але це дається важко";
  • "Чим більше ресурсів та новин ми вивчаємо, тим більше "провалюємося" у стан розгубленості: користувач стикається не лише з негативними переживаннями щодо змісту новини, а й отримує суперечливу інформацію, яка не може бути оброблена мозком однозначно. Далі відбуваються енерговитрати на пошук істини та безперервний процес обмірковування вступних даних, що забирає сили та змушує відчувати вантаж від думок та втому від невизначеності".

Керуючи медіапростором, держава керує за допомогою наративів масовою свідомістю. Цю проблему можна наочно побачити у Білорусі, де прихід російської медіасистеми став давати зрозумілі результати на користь Росії [25]:

  • "Повністю схвалюють чи скоріше схвалюють дії Росії у цій війні 21,1% та 20,3% опитаних. Таким чином, симпатії 41,3% білорусів у вересні цього року опинилися на боці Кремля, який веде загарбницьку війну проти свого сусіда. 10,3% учасників дослідження важко відповісти на це питання. Так, більшість поки що проти дій Росії – не схвалюють або скоріше не схвалюють їх 34,6% та 12,7%, що у сумі становить 47,3%. Проте соціологи фіксують тривожну динаміку. […] Якщо у березні та травні кількість тих, хто негативно ставився до участі білоруської армії у війні, становила 85% і 85,1% відповідно, то у вересні проти висловилися лише 80,9% учасників опитування. А 9,5% респондентів ставляться до розвитку подій позитивно;
  • і пояснення: "Причини змін зрозумілі: білоруський медіапростір окупований Росією. "Російський мір" проникає в уми білорусів із телепрограм та зі сторінок державних ЗМІ. Вітчизняна пропаганда давно перестала бути пробілоруською і шалено повторює кремлівські наративи. Суспільство понад півроку перебуває під потужним тиском пропаганди. Не маючи альтернативних джерел інформації, багато білорусів беруть на віру те, що їм ведуть мовлення з екранів. І поступово починають сумніватися – у поданні чималої частини суспільства все ще живучи теза про те, що медіа не можуть так відверто брехати".

Самі дослідники здивувалися: "Андрій Вардомацький, презентуючи дослідження, заявив: "Це, здається, найважчі дані, які я коли-небудь повідомляв у своєму житті. Якщо раніше я говорив, підсумовуючи дані про луна "російського міра", проникнення "російського міра", то зараз відбувається настання "російського міра"" [26].

Ми як би весь час живемо у світі чужої реальності, у сенсі осмисленої і зрозумілої не нами, а кимось, хто робить це для нас, надаючи потрібний цьому комусь результат.

Є й такі думки: "Політолог Павло Усов у своєму Telegram-каналі, коментуючи цю заяву, також вдався до "демонології". Експерт заявив: "Регулярні епатажно-істеричні заяви Карпенкова та інших про білоруську опозицію говорять про те, що в оточенні Лукашенка сформувався блок навіть не "яструбів", а "демонів". Цей блок сьогодні, мабуть, є досить численним і впливовим. Очевидно, ключова опора та ресурс "демонів" – це чимала рейдерська ударна група – ГУБОБіК (Головне управління боротьби з організованою злочинністю), КДБ, ССО (Сили спеціальних операцій Республіки Білорусь), яка консолідувалась за період репресій і стала, по суті , "елітарною". Весь цей прошарок вже навіть не "пролукашенківський", не "продержавний", а скоріше "прорежимний", тобто він підтримує лише репресивний порядок та служить йому. І підтримують вони Лукашенка, обслуговують його лише тому, що він не виходить із цього порядку та є його частиною. Думаю, що поступово у "демонів" формуватиметься переконаність, що цей порядок зможе існувати і без Лукашенка"" (там же ).

Пропаганда часто "натикається" на опір аудиторії, особливо коли вона намагається обґрунтувати новий розвиток ситуації. Але для Росії війна з Україною не стала несподіваною, оскільки Україну давно представляли "ворогом" не лише в медіа, а й на дослідному рівні (див., наприклад, роботи С. Кургіняна [27 — 28] або серія розробок у "Ізвєстіях" [29]). Кургінян прямо пише: "Не Україну ми досліджуємо, а українство. Українство як конструкт — наш предмет. Створення цього конструкту, його характеристики, його послідовна трансформація, його впровадження в життя, його перспективи, нарешті, — ось що знаходиться в зоні нашого дослідження, яке радикально відрізняється від цього від нормального історичного чи соціологічного дослідження нормальної ж України".

Все це можна пояснити не лише й не так особистою психологією Путіна, як це часто намагаються робити, а зіткненням наративу ідентичності України та Росії. Росія бачить Україну зі свого боку, а Україна — зі свого боку. А. Маан пише: "У ситуації ворожнечі помилково розглядатиме наратив опонента як раціональну конструкцію. Якщо ми дивимося на раціональну конструкцію, вона є повідомленням з арсеналу інформаційних операцій. Але повідомлення це не те, що реально мотивує поведінку. Успішне повідомлення підключається до більшого мотивуючого наративу. А  цей  наратив зазвичай є наративом ідентичності" [30].

Медіапропаганда сильніша за всіх живих, і навіть чужа працює. Очевидно, тут працює порада М. Булгакова: "Якщо ви дбаєте про своє травлення — моя добра порада: не говоріть за обідом про більшовизм і медицину. І, Боже вас збережи, не читайте до обіду радянських газет". Сьогодні він би звучав так: не читайте чужих наративів.

Наратив прийшов з літературознавства, але там він був структурною одиницею для опису тексту, а у разі військового застосування він став повідомленням, що змінює картину світу в головах. Наративи захищають свою спільноту, створюючи осмислений світ довкола. Наративи атакують ворогів, руйнуючи їхні наративи та вводячи на їхнє місце свої. Осмислений світ завжди кращий, оскільки він відповідає на всі запитання, і поставлені, і незадані…

Частина 2. Ккабінет Міністрів України. Постанова
від 30 листопада 2000 р. N 1770, м. Київ

Про затвердження положень про допризовну підготовку і про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей

{Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ N 896  від 26.08.2009 N 868  від 19.09.2012 N 437  від 13.07.2016 N 61  від 26.01.2022}

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"  Кабінет Міністрів України :
Затвердити такі, що додаються:
  • Положення про допризовну підготовку;
  • Положення про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей.
      Прем'єр-міністр України                              В.ЮЩЕНКО
Інд. 29
ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 30 листопада 2000 р. N 1770
ПОЛОЖЕННЯ
Про допризовну підготовку
{У тексті Положення слова "військовий комісаріат" у всіх відмінках і формах числа замінено  словами "територіальний центр комплектування та соціальної підтримки" у відповідному відмінку і числі, а слова "військовий комісар" - словами "керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки" згідно з Постановою КМ N 61  від 26.01.2022}

Загальні питання

     1. Допризовна підготовка є складовою частиною підготовки юнаків  допризовного і призовного віку до військової служби.

У ході допризовної підготовки молодь набуває військових знань і практичних навичок в обсязі, необхідному для успішного засвоєння програми бойової підготовки.

2. Допризовна підготовка включається до визначеної державою складової освіти вищих навчальних закладів I і II рівня акредитації, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів (далі - навчальні заклади) та проводиться за затвердженими відповідно до законодавства програмами, погодженими з Міноборони.

Керівництво допризовною підготовкою

3. Керівництво допризовною підготовкою, програмним і методичним забезпеченням здійснює Міноборони, Міносвіти, а також інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування.

4. Міноборони за участю інших центральних органів виконавчої влади:

  • розробляє і затверджує нормативно-правові акти з питань допризовної підготовки;
  • організовує і проводить навчально-методичні збори офіцерів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які відповідають за допризовну підготовку;
  • бере участь у розробленні програм допризовної підготовки;
  • узагальнює досвід проведення допризовної підготовки.

5. Безпосереднє керівництво допризовною підготовкою в оперативних командуваннях покладається на управління оперативного командування.

Управління оперативного командування:

  • розробляють і здійснюють заходи щодо організації шефської роботи та патріотичного виховання юнаків силами військових частин і вищих військових навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування, розташованих на території оперативного командування;
  • ведуть облік і звітність за визначеними Міноборони питаннями з допризовної підготовки;
  • проводять настановні збори для освоєння спеціальності особами, які призначаються вперше на посаду викладача допризовної підготовки;
  • забезпечують навчальні заклади озброєнням, боєприпасами і військовим майном відповідно до норм, визначених програмами допризовної підготовки;
  • надають допомогу Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим держадміністраціям та органам місцевого самоврядування у створенні навчально-матеріальної бази навчальних закладів, необхідної для проведення допризовної підготовки.

6. Начальники гарнізонів, командири з'єднань і військових частин, начальники вищих військових навчальних закладів разом з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки надають допомогу органам управління освітою, підпорядкованим місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - органи управління освітою), керівникам навчальних закладів в організації військово-шефської роботи з юнаками.

{Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 896  від 26.08.2009}

7. Разом з органами управління освітою у повсякденному керівництві допризовною підготовкою беруть участь територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:

{Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 61  від 26.01.2022}
  • підбивають підсумки допризовної підготовки за минулий і ставлять завдання на новий навчальний рік;
  • організовують навчально-польові збори юнаків, які проходять допризовну підготовку в навчальних закладах;
  • провадять добір кандидатів на посаду викладача допризовної підготовки;
  • організовують і проводять методичну підготовку викладачів допризовної підготовки;
  • планують і організовують стрільби з автомата (малокаліберної гвинтівки) бойовими патронами під час навчально-польових зборів юнаків, які проходять допризовну підготовку, показ їм науково-популярних, хронікально-документальних кінофільмів військово-патріотичної тематики; разом з начальниками гарнізонів, командирами військових частин і начальниками вищих військових навчальних закладів організовують військово-шефську роботу з юнаками;
  • вносять відповідні записи до облікової картки призовника і посвідчення про приписку юнаків, які закінчили повний курс допризовної підготовки, до призовної дільниці;
  • інформують місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування про стан допризовної підготовки;
  • ведуть облік і звітність за визначеними Міноборони питаннями з допризовної підготовки.

8. Міносвіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади:

  • здійснюють керівництво допризовною підготовкою;
  • забезпечують навчально-методичну підготовку викладачів допризовної підготовки;
  • планують і разом з управліннями оперативного командування організовують настановні збори для освоєння спеціальності особами, які призначаються вперше на посаду викладача допризовної підготовки;
  • надають допомогу органам управління освітою в організації та проведенні допризовної підготовки, створенні навчально-матеріальної бази, зберіганні озброєння, боєприпасів і військового майна;
  • вивчають, узагальнюють і поширюють позитивний досвід проведення допризовної підготовки.

9. Органи управління освітою:

  • забезпечують виконання заходів з питань організації та проведення допризовної підготовки;
  • забезпечують охоплення юнаків допризовною підготовкою і належну якість її проведення;
  • сприяють створенню навчально-матеріальної бази і належних умов для одержання теоретичних знань і набуття практичних навичок юнаками під час проведення класних занять і навчально-польових зборів;
  • надають допомогу навчальним закладам у встановленні та розвиткові шефських зв'язків з розташованими на території області, міста, району військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами;
  • вивчають, узагальнюють і поширюють позитивний досвід проведення допризовної підготовки.

10. Керівник навчального закладу несе відповідальність за організацію та стан допризовної підготовки, військово-патріотичного виховання, створення і вдосконалення навчально-матеріальної бази, підготовку юнаків до навчально-польових зборів, зберігання озброєння, боєприпасів і військового майна.

Керівник навчального закладу:

  • забезпечує виконання програми допризовної підготовки і створення безпечних умов навчання;
  • виділяє приміщення і майданчики для проведення практичних занять з допризовної підготовки;
  • видає накази про початок і закінчення навчання з допризовної підготовки, призначення командирів взводів та відділень, проведення занять з стрільби з малокаліберної гвинтівки;
  • організовує облік, зберігання, ремонт та списання озброєння, боєприпасів і військового майна відповідно до встановленого порядку, не менш як один раз на три місяці особисто перевіряє стан цієї роботи;
  • контролює проведення занять викладачем допризовної підготовки, виносить на обговорення педагогічних рад не менш як один раз на рік питання щодо стану допризовної підготовки.

Викладачі допризовної підготовки

11. Викладачі допризовної підготовки (далі - викладачі) входять до штату навчальних закладів і є відповідальними за підготовку юнаків допризовного віку, облік, зберігання, технічний стан та видачу озброєння, боєприпасів і військового майна, додержання встановлених правил і запобіжних заходів під час проведення занять.

12. На посади викладачів призначаються офіцери запасу або у відставці, які мають вищу освіту, спроможні за віком і станом здоров'я якісно проводити заняття, а також випускники вищих педагогічних навчальних закладів за спеціальністю викладач допризовної підготовки і фізичного виховання.

У разі коли немає можливості укомплектовувати ці посади офіцерами, викладачами можуть бути призначені добре підготовлені та досвідчені прапорщики (мічмани), сержанти (старшини), солдати (матроси) запасу з вищою освітою.

13. Підготовка викладачів допризовної підготовки і фізичного виховання проводиться на факультетах фізичного виховання та кафедрах військової підготовки вищих педагогічних навчальних закладів.

На навчання приймаються чоловіки віком до 25 років, які пройшли строкову військову службу або військову службу за контрактом і відповідають вимогам підготовки офіцерів запасу. Добір кандидатів провадять військові частини з числа військовослужбовців строкової служби, які підлягають звільненню в запас, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки разом з органами управління освітою - з числа військовозобов'язаних, звільнених у запас після закінчення встановленого строку військової служби.

14. Викладач повинен знати вимоги щодо підготовки молоді до військової служби, постійно підвищувати свій професійний рівень.

Викладач:

  • організовує і проводить заняття з допризовної підготовки;
  • бере участь у створенні і вдосконаленні навчально-матеріальної бази, необхідної для проведення допризовної підготовки;
  • веде облік, зберігає та видає озброєння, боєприпаси і військове майно, не менш як один раз на місяць перевіряє їх наявність і технічний стан;
  • організовує разом з викладачем фізичної культури змагання з військово-прикладних видів спорту;
  • бере участь в організації та проведенні районних (міських) змагань з військово-прикладних видів спорту і цивільної оборони;
  • використовує військово-шефську допомогу для підвищення ефективності занять з допризовної підготовки;
  • веде роботу з військово-професійної орієнтації юнаків, відбору і підготовки їх для вступу до вищих військових навчальних закладів;
  • бере участь у складанні характеристик на юнаків допризовного і призовного віку, проведенні заходів, пов'язаних з припискою громадян до призовних дільниць, а також забезпечує своєчасне прибуття юнаків за викликом у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

15. Викладач планує свою роботу за розкладом занять, що затверджується керівником навчального закладу.

16. Викладачі систематично підвищують свій професійний рівень під час настановних зборів, навчання на факультетах при інститутах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, навчально-методичних зборів перед початком навчального року, щомісячних одноденних методичних занять, триденних методичних занять у канікулярний період, роботи в методичній комісії навчального закладу і самостійно.

Курси підвищення кваліфікації викладачів організовують органи управління освітою один раз на п'ять років.

Навчально-методичні збори проводяться перед початком навчального року за програмою, затвердженою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за погодженням з відповідними органами управління освітою та у справах цивільної оборони.

Щомісячні одноденні методичні заняття проводяться територіальним центром комплектування та соціальної підтримки разом з органами управління освітою та у справах цивільної оборони відповідно до специфіки навчального процесу навчальних закладів. День проведення цих занять установлює керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки за домовленістю з органом управління освітою.

Викладачам надається один день на тиждень для методичної підготовки.

17. Для забезпечення керівництва навчально-методичною роботою з допризовної підготовки при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки створюються позаштатні методичні ради. Робота позаштатної методичної ради планується на рік.

Склад методичної ради, плани її роботи, розклад навчально-методичних зборів і методичних занять затверджує керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки за погодженням з відповідним органом управління освітою.

18. У територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки ведеться журнал обліку методичної підготовки викладачів допризовної підготовки, в органах охорони здоров'я - викладачів основ медичних знань навчальних закладів.

19. Оплата праці викладачів проводиться на умовах, передбачених для викладачів навчальних закладів відповідно до законодавства.

Позакласна робота з допризовної підготовки, військово-патріотична робота з юнаками, а також керівництво гуртками, обладнання військового кабінету, кімнати зберігання зброї та стрілецького тиру і завідування ними провадяться за додаткову плату у порядку і розмірах, установлених Міносвіти.

Організація та проведення допризовної підготовки

20. Допризовну підготовку організовують і проводять за відповідними програмами.

Згідно з програмами у навчальних закладах розробляється потижневий план допризовної підготовки на навчальний рік. Заняття з цього предмета включають до загального розкладу занять і проводять по класах та навчальних групах, що іменуються взводами. Взводи поділяються на відділення.

Керівник навчального закладу призначає командирів взводів і відділень.

21. Навчання юнаків умінню стріляти з автомата (малокаліберної гвинтівки) бойовими патронами проводиться на стрільбищах і в тирах військових частин, вищих військових навчальних закладів, організацій Товариства сприяння обороні України (ТСО України) і спортивних організацій.

Час, місце і порядок проведення стрільб визначає керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який їх організовує за погодженням з начальниками гарнізону, вищого військового навчального закладу, командиром військової частини і до початку навчального року повідомляє про це місцеву держадміністрацію та орган місцевого самоврядування.

У разі організації стрільб на стрільбищах і в тирах, що належать організаціям ТСО України, керівництво стрільбами здійснює офіцер територіального центру комплектування та соціальної підтримки разом з працівниками ТСО України. За розпорядженням управлінь оперативного командування для цього можуть бути призначені офіцери, прапорщики (мічмани), сержанти (старшини) військових частин і вищих військових навчальних закладів.

22. Після закінчення навчання за програмами допризовної підготовки в навчальному закладі організовуються змагання з військово-прикладних видів спорту.

Матеріально-технічне забезпечення допризовної підготовки

23. У навчальних закладах створюється і постійно вдосконалюється навчально-матеріальна база. У разі відсутності у навчальних закладах стрілецького тиру за рішенням місцевої держадміністрації або органу місцевого самоврядування заняття з вогневої підготовки проводяться у стрілецьких тирах інших навчальних закладів.

24. Навчальним закладам озброєння, боєприпаси і військове майно видають органи постачання оперативних командувань через територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до встановлених норм.

Озброєння і боєприпаси видаються за наявності виданого в установленому порядку уповноваженим органом дозволу на їх зберігання.

{Абзац другий пункту 24 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 437  від 13.07.2016} 

Перевезення озброєння, боєприпасів і військового майна до навчальних закладів планують органи військових сполучень відповідно до заявок органів постачання оперативних командувань і здійснюють у порядку, встановленому для військових перевезень, за рахунок Міноборони.

Ремонт озброєння і військового майна навчальних закладів проводиться у ремонтних підприємствах (майстернях) оперативних командувань.

25. Згідно з програмами допризовної підготовки органи управління у справах цивільної оборони та органи охорони здоров'я забезпечують навчальні заклади навчальним майном відповідно до заявок органів управління освітою.

Контроль за проведенням допризовної підготовки

26. Контроль за проведенням допризовної підготовки здійснюють Міноборони, Міносвіти, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, а також управління оперативного командування, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки разом з органами управління освітою, у справах цивільної оборони та органами охорони здоров'я.

27. Перевірка якості засвоєння юнаками програм допризовної підготовки, методичної підготовки викладачів допризовної підготовки, стану навчально-матеріальної бази та організації військово-патріотичного виховання молоді проводиться у навчальному закладі не менш як один раз на три роки.

За результатами перевірки складається акт, що затверджується особою, за дорученням якої проводиться перевірка. 

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 30 листопада 2000 р. N 1770
ПОЛОЖЕННЯ
про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей
{У тексті Положення слова "військовий комісаріат" у всіх відмінках і формах числа замінено словами "територіальний центр комплектування та соціальної підтримки" у відповідному відмінку і числі, а слова "військового комісара" - словами "керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки" згідно з Постановою КМ N 61  від 26.01.2022}

Загальні питання

1. Підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей (далі - призовники) до військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України (далі - Збройні Сили та інші військові формування), проводиться:

  • призовників - учнів професійно-технічних навчальних закладів, які навчаються у них за професіями, спорідненими з військово-обліковими спеціальностями, - безпосередньо в цих закладах;
  • призовників, які працюють, і тих, що тимчасово не працюють, а також учнів професійно-технічних навчальних закладів, які навчаються у них за професіями, не спорідненими з військово-обліковими спеціальностями, - у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України (ТСО України) та у професійно-технічних навчальних закладах (далі - навчальні заклади).

2. Завданнями підготовки призовників є:

  • набуття призовниками теоретичних знань та практичних навичок для самостійної роботи на військовій техніці;
  • удосконалення військових знань і навичок з допризовної підготовки, одержаних призовниками у вищих навчальних закладах I і II рівнів акредитації, професійно-технічних та загальноосвітніх навчальних закладах;
  • виховання призовників у дусі готовності до бездоганного виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

3. Кількість призовників, які підлягають підготовці з військово-технічних спеціальностей, та перелік спеціальностей визначаються Міноборони разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади за участю ТСО України та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

4. Мінфін забезпечує фінансування з державного бюджету підготовки призовників у межах затверджених обсягів.

5. Міноборони:

  • здійснює разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, а також ТСО України контроль за організацією, проведенням і результатами підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, її програмним і методичним забезпеченням, визначає кількість призовників, які проходять таку підготовку, та перелік відповідних спеціальностей;
  • доводить до управлінь оперативного командування, територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки через Генеральний штаб Збройних Сил завдання щодо підготовки призовників;
  • погоджує розроблені заінтересованими центральними органами виконавчої влади, ТСО України навчальні плани і програми підготовки призовників, затверджує табелі та норми постачання військової техніки, озброєння і майна;
  • здійснює матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів згідно з табелями і нормами постачання, ремонт військової техніки, озброєння і майна в установленому порядку;
  • надає методичну допомогу заінтересованим центральним органам виконавчої влади, ТСО України у проведенні навчально-методичних зборів керівників підпорядкованих їм навчальних закладів;
  • здійснює контроль за своєчасним та якісним комплектуванням територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки навчальних закладів призовниками, а також за організацією і проведенням державних кваліфікаційних іспитів.

6. Міноборони, а також органи управління інших утворених відповідно до законів України військових формувань, управління оперативних командувань, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки призначають посадових осіб, відповідальних за координацію проведення підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей.

7. Управління оперативного командування:

  • здійснює контроль за організацією, проведенням і результатами підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей;
  • розробляє та здійснює заходи щодо підготовки призовників, організації та проведення шефської роботи і військово-патріотичного виховання в навчальних закладах силами військових частин і військових навчальних закладів, розташованих у зоні відповідальності оперативного командування, незалежно від їх підпорядкування;
  • визначає кандидатури голів державних кваліфікаційних комісій, здійснює контроль за організацією і проведенням державних кваліфікаційних іспитів;
  • планує та здійснює матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів згідно з діючими табелями і нормами постачання, ремонт військової техніки, озброєння та майна в установленому порядку;
  • надає методичну допомогу органам управління освітою, комітетам ТСО України в організації та проведенні навчально-методичних зборів керівних та педагогічних працівників навчальних закладів.

8. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:

{Абзац перший пункту 8 в редакції Постанови КМ N 61  від 26.01.2022} 

  • беруть участь в організації та здійсненні контролю за проведенням і результатами підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, її програмним і методичним забезпеченням;
  • здійснюють відбір і направляють у навчальні заклади призовників, придатних за медичними та іншими показниками для проходження підготовки з військово-технічних спеціальностей, проводять роботу з їх військово-професійної орієнтації;
  • організовують та забезпечують роботу державних кваліфікаційних комісій;
  • надають допомогу навчальним закладам у доборі педагогічних працівників, проведенні навчально-методичних зборів;
  • інформують відповідні місцеві держадміністрації, органи місцевого самоврядування про стан підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей та вносять пропозиції щодо поліпшення підготовки молоді до військової служби;
  • ведуть встановлені облік та звітність.

9. МОН України, інші центральні органи виконавчої влади і ТСО України, яким підпорядковані навчальні заклади:

  • здійснюють керівництво, контроль і надання допомоги підпорядкованим навчальним закладам у підготовці призовників та несуть відповідальність за її якість;
  • визначають разом з Міноборони кількість призовників, які підлягають підготовці з військово-технічних спеціальностей у навчальних закладах;
  • доводять до органів управління освітою, комітетів ТСО України завдання щодо підготовки призовників;
  • організовують підготовку призовників;
  • впроваджують заходи щодо проведення військово-шефської роботи і військово-патріотичного виховання в навчальних закладах;
  • організовують розроблення і видання навчальних планів та програм для підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, подають на затвердження Міноборони пропозиції щодо норм постачання військової техніки, озброєння і майна;
  • подають органам постачання Міноборони обліково-звітні документи, заявки з питань матеріально-технічного забезпечення підготовки призовників;
  • організовують перед початком навчального року навчально-методичні збори керівників навчальних закладів та інші заходи;
  • делегують представників органів управлінь освітою, комітетів ТСО України, навчальних закладів для роботи у відповідних комісіях з питань приписки, призовних комісіях за попереднім узгодженням з головами комісій;
  • надають навчальним закладам допомогу у плануванні та організації навчально-виховного процесу, кадровому, методичному і матеріально-технічному забезпеченні підготовки призовників;
  • організовують проведення ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів.

Комплектування навчальних закладів призовниками

10. Комплектування навчальних закладів призовниками здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з урахуванням їх нахилів, професійної орієнтації, досвіду практичної роботи, стану здоров'я.

Юнаки, які не пройшли допризовну підготовку, та ті, що мають судимість або стосовно яких здійснюється кримінальне провадження, у навчальні заклади, які здійснюють підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, не направляються.

{Абзац другий пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 868  від 19.09.2012} 

11. Призовники, направлені територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на навчання, іменуються курсантами (слухачами). З курсантів (слухачів) формуються навчальні взводи чисельністю 25-30 чоловік.

Навчальні взводи, курсанти (слухачі) яких навчаються за професіями, спеціальностями, пов'язаними з роботами на об'єктах з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально уповноважених державних органів, реєструються в установленому порядку.

12. Курсанти (слухачі), що навчаються за військово-технічними спеціальностями у професійно-технічних навчальних закладах, навчальних закладах ТСО України, плату за проходження медичного огляду та складання державних кваліфікаційних іспитів не здійснюють.

13. Відбір призовників, які після закінчення навчання направляються в режимні та спеціальні частини, проводиться в установленому порядку.

Комплектування навчальних закладів призовниками на замовлення військових формувань здійснюється за загальною системою проведення підготовки призовників для військ. Компенсація витрат Міноборони, пов'язаних з найманням житла на період навчання зазначених призовників, проїздом до місця навчання (зборів) і назад, здійснюється цими військовими формуваннями під час проведення призову громадян на строкову військову службу залежно від обсягів призову.

14. Відрахування курсантів (слухачів) з навчальних закладів здійснюється за наказом районного (міського) керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який направив призовників на навчання, за поданням керівника навчального закладу у разі:

  • незадовільної успішності, невиконання навчального плану і програм та пропуску більш як 20 відсотків занять;
  • вступу до вищого навчального закладу або призову на строкову військову службу до закінчення навчання;
  • зміни місця проживання;
  • заподіяння навчальному закладу шкоди, а також вчинення дій, за які законодавством передбачається кримінальна або адміністративна відповідальність.

Організація навчально-виховного процесу

15. Організація навчально-виховного процесу повинна забезпечувати високу якість професійної підготовки призовників для успішного виконання ними обов'язків під час проходження військової служби та здійснюватися відповідно до нормативно-правових актів з питань освіти.

16. Планування навчально-виховного процесу повинно забезпечувати своєчасне та якісне виконання вимог навчальних програм, раціональне використання навчально-матеріальної бази і робочого часу педагогічних працівників.

17. Загальнотехнічне, професійно-теоретичне навчання курсантів (слухачів) повинно проводитися у спеціалізованих навчальних кабінетах (класах), аудиторіях, лабораторіях у формі різних типів уроків, лекцій, теоретичних і практичних семінарів, лабораторних та практичних занять, індивідуальних занять, екскурсій тощо.

18. Форми навчання визначаються вимогами навчальних програм, складом і рівнем підготовленості курсантів (слухачів), наявністю і станом навчального устаткування та технічних засобів навчання, місцем і тривалістю занять.

19. Навчання курсантів (слухачів) здійснюється в навчальних закладах та їх філіях за денною, вечірньою (змінною) формами з відривом або без відриву від виробництва з урахуванням максимального наближення їх випуску до часу призову.

20. Виховна робота є складовою частиною навчального процесу і повинна проводитися як у навчальний, так і позанавчальний час. Основою виховання є військово-шефська робота військово-патріотичного спрямування.

21. Методична робота у навчальному закладі проводиться з метою підвищення професійної кваліфікації педагогічних працівників, удосконалення змісту, форм і методів навчання і виховання, вивчення, узагальнення і впровадження у навчально-виховний процес передового педагогічного досвіду, досягнень сучасного виробництва, науково-технічного прогресу.

Навчально-методичні збори керівників, а також інших працівників навчальних закладів проводяться перед початком навчального року органами управління освітою і комітетами ТСО України.

Підвищення кваліфікації керівних і педагогічних працівників навчальних закладів проводиться один раз на п'ять років.

Навчально-матеріальна база

22. Навчальні заклади повинні мати сучасну навчально-матеріальну базу, яка забезпечує високу якість підготовки призовників. Відповідно до професійного напряму навчально-матеріальна база, як правило, включає:

  • спеціалізовані навчальні кабінети (класи), майстерні, лабораторії, інші навчальні й навчально-допоміжні приміщення, оснащені сучасним устаткуванням, технічними засобами навчання, навчальним і наочним приладдям;
  • табельну військову техніку, озброєння і майно;
  • автодроми, полігони, кранодроми, навчальні поля, спеціальні навчально-тренувальні комплекси;
  • автомобільні парки (гаражі), ангари та стоянки техніки, побутові приміщення та майно для забезпечення навчального процесу тощо.

23. Навчальні кабінети (класи), майстерні, лабораторії, інші навчальні й навчально-допоміжні приміщення, автодроми, полігони, кранодроми, автомобільні парки (гаражі) тощо майть бути обладнані відповідно до вимог нормативних документів, навчальних планів та програм з професійно-технічної освіти.

24. Військова техніка, озброєння і майно повинні бути не нижче II категорії, а машини мати запас ходу (моторесурсу) до чергового ремонту згідно з діючими нормами. Озброєння видається навчальним закладам, які мають відповідні документи.

Навчальні заклади повинні забезпечити зберігання військової техніки, озброєння і майна, їх експлуатацію та ремонт згідно з діючими нормами і порядком.

Середній і капітальний ремонт військової техніки, озброєння і майна, які використовуються для забезпечення підготовки призовників, здійснюється на ремонтних підприємствах (у майстернях) Міноборони або на договірних засадах на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності.

Списання військової техніки, озброєння і майна здійснюється в установленому порядку.

25. Доставка та перевезення військової техніки, озброєння і майна здійснюється транспортом Міноборони згідно з вимогами Положення про військові перевезення або транспортом ТСО України, інших центральних органів виконавчої влади за рахунок Міноборони.

Державні кваліфікаційні іспити

26. Підготовка призовників закінчується державними кваліфікаційними іспитами (далі - іспити), які проводяться державними кваліфікаційними комісіями.

Склад комісії та зміни до нього затверджуються наказом керівника навчального закладу, що здійснює підготовку призовників, за узгодженням з відповідним органом управління професійно-технічною освітою.

Головою комісії затверджується представник Збройних Сил, визначений управлінням оперативного командування, заступником голови - керівник або заступник керівника навчального закладу, членами - представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки та навчального закладу.

У разі проведення кваліфікаційної атестації призовників з професій, спеціальностей та спеціалізацій, пов'язаних з роботами на об'єктах з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально уповноважених державних органів, до складу комісій включаються представники цих органів.

27. До іспитів допускаються курсанти (слухачі), які пройшли повний курс навчання, виконали всі практичні роботи, склали заліки й одержали позитивні підсумкові оцінки з усіх навчальних предметів.

28. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки на підставі заявок навчальних закладів за 10-15 днів до початку іспитів сповіщають командирів військових частин про терміни прибуття голів державних кваліфікаційних комісій для участі в роботі цих комісій.

29. Державна кваліфікаційна комісія:

  • встановлює відповідність результатів вихідного або проміжного контролю обсягів і рівня професійних знань, умінь та навичок призовників вимогам державних стандартів професійно-технічної освіти;
  • визначає, керуючись кваліфікаційними характеристиками професій працівників або кваліфікаційними характеристиками випускників, фактичний рівень кваліфікації й готовності випускників навчального закладу до самостійного виконання робіт із здобутих професій, спеціальностей та спеціалізацій і присвоює відповідні розряди (класи, категорії);
  • готує обгрунтовані рішення й висновки;
  • вносить у разі потреби до органів управління професійно-технічною освітою, навчальних закладів пропозиції щодо поліпшення забезпечення та здійснення підготовки кваліфікованих робітників.

30. Курсанти (слухачі), що не склали іспитів з поважних причин або одержали оцінку "незадовільно", допускаються до повторного складання іспитів в установленому порядку.

31. Такими, що закінчили навчання, вважаються курсанти (слухачі), які пройшли повний курс професійно-технічного навчання, одержали на іспитах позитивні оцінки з усіх предметів, успішно пройшли кваліфікаційну атестацію й одержали свідоцтво встановленого державного зразка.

Курсантам (слухачам), які навчалися професій, пов'язаних з роботою на транспортних засобах та на об'єктах, що перебувають під наглядом спеціально уповноважених державних органів, разом із свідоцтвом видається посвідчення встановленого зразка на право керування (експлуатації) транспортними засобами.

32. Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки в обліково-послужній картці призовника роблять запис про здобуту професію, спеціальність.

Контроль за проведенням підготовки призовників

33. Контроль за проведенням підготовки призовників здійснюється Міноборони разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, Центральним комітетом ТСО України та управліннями оперативних командувань, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

34. Критерії оцінки роботи навчального закладу з питань підготовки призовників визначаються заінтересованими центральними органами виконавчої влади, ТСО України.

35. Перевірка навчальних закладів з питань підготовки призовників проводиться, як правило, один раз на три роки органами, зазначеними у пункті 33 цього Положення.

За результатами перевірки складається акт.

Післямова. Схема дій ворога була простою. Біло-ГОЛУБИЙ Табачник і Ко з партії чергового "дитяти" Кучми Януковича інсталював в освіті набір наративів, спрямованих на ослаблення держави України, дезорієнтації і деморалізації суспільства. Сергій Квіт із команди наступного "дитяти" Кучми ті наративи втілив у формі "реформ" на хвилі очікуваних змін. Громадянське суспільство виявилося не здатним розпізнати ті наративи, а держава в особі правоохоронних органів виявилася не здатною забезпечити дотримання законодавства, у даному випадку Постанови КМУ №1770. Як наслідок - окупація Криму, війна на Донбасі, грабіж олігархами та "младодітьми" Кучми України...

Література 

  1. Forbes: с начала мобилизации из России уехали 600-700 тысяч человек https://meduza.io/news/2022/10/04/forbes-s-nachala-mobilizatsii-iz-rossii-uehali-600-700-tysyach-chelovek
  2. МВД Казахстана сообщило о 200 тыс. прибывших россиян с начала мобилизации https://www.kommersant.ru/doc/5594283
  3. Кынев А. Воображаемая победа https://www.moscowtimes.ru/2022/10/01/voobrazhaemaya-pobeda-a24902
  4. Пропп В. Морфология сказки. — М., 1969
  5. Скотт Л. Как автократы манипулируют историей, чтобы удержаться у власти https://www.codastory.com/ru/autocrats-history-2/
  6. Рустамова Ф. и др. В голове у российской элиты — бардак, а в душе — тоскаhttps://istories.media/stories/2022/09/29/v-golove-u-rossiiskoi-eliti-bardak-a-v-dushe-toska/
  7. Павловский Г. «Путин сам является главной и желанной мишенью собственной пропаганды». Интервью https://holod.media/2022/04/30/pavlovsky/
  8. Павловский Г. Перезвон протезов https://republic.ru/posts/101939
  9. Туман войны: идеология перманентного кризиса Путина https://aussiedlerbote.de/2022/09/tuman-vojny-ideologiya-permanentnogo-krizisa-putina/
  10. Учителей обязали рассказать детям, почему аннексия украинских территорий — это хорошо. Во вступительном слове надо напомнить о «референдумах» и обличить Запад https://istories.media/news/2022/10/01/rossiiskikh-uchitelei-obyazali-provesti-urok-na-temu-anneksii-ukrainskikh-territorii/
  11. Становая Т. Без неизбежной победы. Как российская элита начинает выбирать между сценариями проигрыша https://carnegieendowment.org/politika/88043
  12. Бережная А. Захарова предрекла провал западной пропаганды войны https://lenta.ru/news/2022/02/15/zakh_1502/
  13. Сурков В. Туманное будущее похабного мира https://actualcomment.ru/tumannoe-budushchee-pokhabnogo-mira-2202150925.html
  14. Сурков заявил, что Россия не сможет жить в границах «похабного мира» https://www.rbc.ru/politics/15/02/2022/620b756f9a794768067b51f5
  15. Nye J.S., Jr. Eight Lessons from the Ukraine War https://www.project-syndicate.org/commentary/russia-war-in-ukraine-eight-lessons-by-joseph-s-nye-2022-06
  16. Ronfeldt D., Arquilla J. Whose story wins. Rise of the Noosphere, Noopolitik, and Information-Age Statecraft https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/perspectives/PEA200/PEA237-1/RAND_PEA237-1.pdf
  17. Maan A. The intelligence we need to succeed at influencehttps://www.hstoday.us/subject-matter-areas/intelligence/the-intelligence-we-need-to-succeed-at-influence/
  18. Maan A. Calls to Terrorism and Other Weak Narratives http://www.ajitkaurmaan.com/uploads/2/6/7/9/26794704/calls_to_terrorism_and_other_weak_narratives.pdf
  19. Maan A. Narrative warfare https://www.realcleardefense.com/articles/2018/02/27/narrative_warfare_113118.html
  20. C. W. Walldorf Jr. Narratives and War https://www.belfercenter.org/sites/default/files/files/publication/005-isec_a_00439-Walldorf.pdf
  21. Analysis of Russia’s information campaign against Ukraine https://stratcomcoe.org/cuploads/pfiles/russian_information_campaign_public_12012016fin.pdf
  22. Ellwood D. Narratives, propaganda & «smart» power in Ukraine conflict, part 2: inventing a global presence https://uscpublicdiplomacy.org/blog/pd-wartime-narratives-propaganda-smart-power-ukraine-conflict-part-2-inventing-global
  23. Становая Т. Без неизбежной победы. Как российская элита начинает выбирать между ситуациями проигрыша https://carnegieendowment.org/politika/88043 
  24. Щигарева М. Покинули Матрицу. Люди все чаще отказываются от новостей и интернета. Что это дает и почему не каждому такое под силу? https://lenta.ru/articles/2022/10/04/doomscroll_detox/
  25. Ленкевич И. Почему все больше беларусов верит кремлевской пропаганде https://reform.by/331946-pochemu-vse-bolshe-belarusov-verit-kremlevskoj-propagande
  26. Тараторин Д. Россия выигрывает в информационной борьбе за Белоруссию https://www.ng.ru/cis/2022-10-05/5_8557_belorussia.html
  27. Кургинян: украинство — это конструкция, внедряемая в сознание веками https://rossaprimavera.ru/news/0b5a3581
  28. Украинство: кем и зачем оно сконструировано : коллективная монография. — М., 2017
  29. Украинство с пеленок https://nko.iz.ru/ukrainstvospelenok
  30. Maan A. Narratives Are About «Meaning», Not      «Truth» https://foreignpolicy.com/2015/12/03/narratives-are-about-meaning-not-truth/

Коментарі

  1. Diana Makarova 1 год · Нам пощастило.
    Нас провели на свіжокинуті позиції ворогів. Здавалось, пакети з роспайками нещодавно розірвали в бажанні погризти те, що вони називають їжею. Гризнути перед втечею.
    Здавалось, ватники були ще теплими - а це були реальні ватянки, пошив Китай.
    - А тут вони жили. - сказав наш товариш.
    Я підійшла і зазирнула.
    Я не повірила, здивовано зиркнула на нього.
    - Реально жили. Я сам не повірив. - відповів він мені, гидливо кривлячись. - Там каремати й спальники.
    Я відійшла. Воняло.
    ... - Скажіть, вони реально такі тварини чи це все ж наша пропаганда вимальовує їх такими? - спитали в мене сьогодні.
    Я зітхнула. Я і сама не розуміла цього. Я й досі не могла повірити.
    - Розумієш... - сказала я. - Я бачила російську позицію і їхню располагу. Це було село, де вони обрали найгіршу хатину. Поруч стояла капітальна хата, цегляна, але вони туди не пішли жити. В старій хатині вони теж не жили.
    - То де ж вони жили? - спитали в мене.
    - Вони жили в свинарнику.
    Вони жили в свинарнику. Найпоганішому і найбіднішому з усіх можливих сільських свинарників. Здавалось, там не чистилось роками. Можливо, там не чистилось з часів громадянської війни. Але там тримали свиней.
    Туди прийшли росіяни, поклали каремати й спальники - і жили там. Там вони спали.
    Це зрозуміти неможливо.
    Це неможливо пояснити.
    Свинарник смердів на весь двір. Зайти до нього було складно, здавалось, для цього треба продиратись крізь густу, аж сизу вонь. Але вони жили там. Вони там спали.
    ... слухайте, я знаю за пропаганду. Я пам'ятаю, дивувалась, чому у Фадєєвській "Молодій гвардії" вороги вимальовувались смердючими нечупарами. Адже вони німці, все ж Європа. Мама тоді мені пояснила:
    - Так треба. - пояснила мама. - Автор спеціально подавав ворогів нелюдами, майже тваринами. Щоб читачі ще більше їх ненавиділи.
    - А якими вони були? - спитала я.
    Мама жила при німецькій окупації. Вона була тоді малою, але багато пам'ятала.
    - Різними вони були. Насправді досить акуратними. В нашій хаті стояв їхній медичний пункт, так там були просто стерильні заходи. Всю сім'ю виставили в стару землянку, але мене й маленьку лишили. І бабуся лишалась з нами.
    Мама хворіла в дитинстві, мала туберкулез кісток. Лежала в ліжку, пересувалась складно. Її лишили в хаті, разом з маленькою сестрою і моєю бабусею, на той час просто мамою. Спали на великому ліжку, в перинах. Перини ніхто не забирав.
    - Мені прописали ліки, лікували. Не пам'ятаю, чим саме. Але я пам'ятаю глюкозу. Ми, діти, крали в них глюкозу. Вона була солодкою.
    - А якби вони взнали? - жахнулась я.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. - А вони знали. Але ж ми були дітьми, нам не вистачало солодкого. То вони на це закривали очі. Потім почали приносити шоколад.
      - То ті, що у вас жили, були хорошими? - округлювала очі я.
      Хіба ж може бути хорошим ворог, мамо, що ти таке кажеш?
      - Ні. Вони не були хорошими. Вони були ворогами, окупантами, і ми завжди це знали. - пояснила мама.
      Тільки мама могла пояснювати складні речі просто. І ще тато.
      - У світі взагалі не буває чогось геть хорошого чи геть поганого. - пояснив тато. - Але для читачів автор іноді згущає фарби, показуючи і випинаючи якусь одну погану сторону. От і Фадєєв вирішив подати нам цих німців нелюдами у всьому, навіть у побуті. Щоб люди не забували ненавидіти.
      Тому я все розуміла за пропаганду. І коли пішли перші фото чи відео з Бучі та Ірпеня, де загижені спальні й кухні, де екскременти горами там, де вони жили - я ще потроху думала, що нам випинають одну якусь погану сторону. Я ж знаю за закони пропаганди. Я ж розумію, що таке розлюднення ворога.
      А потім я поговорила з військовими, які заходили у звільнені домівки.
      - Повірте, Леді, вони так жили. Вони срали, де їдять і їли там, де срали. Вони готували їсти біля трупів тижневої давності. - сказали мені військові друзі.
      Аж доки я не побачила сама.
      Вони. Жили. В свинарнику.
      Їм було де жити, там повно було хат, будинків і літніх кухонь.
      Але вони обрали жити у свинарнику.
      Яка там к бісу пропаганда? Вони просто такі. Повірити в це складно. Пояснити це неможливо.
      Ця вонь і досі в мене в носі. Свиняча вонь - це не проблема для сільської людини, а я родом з села. Але уявити начебто людей, які для себе обирають жити в свинарнику - тоді ця вонь лишиться в носі надовго.
      І це вже нікуди не дінеться. Портрет росіянина, який обирає жити в свинарнику - він вже склався, цей портрет.
      І все. https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/pfbid02SxVR4yGm5hLMnyqeGuBf7k5w62jaMM8cBj4jQXytLKCECCFgoQ6sGPsCvbRPsM1Pl

      Видалити
  2. Ярослав Вішталюк 28 січень 2023 року
    Попри різноманіття соцмереж (текстові, аудіо, відео) кількість годин, які людина в середньому збирається витрачати на них, вочевидь підійшла до свого обмеження. Дві з половиною години - це максимум, що можна отримати. Година - вочевидь те, до чого цей час скоротиться в майбутньому.
    Людство не збирається сидіти в соцмережах більше. Є повно занять - відео, музика, ігри тощо (в середньому 1-1.5 години на кожне заняття). Зрештою, і реальне життя ніхто не скасовував.
    Оці 2.30 - це той ліміт, за який буде вестись битва між соцмережами, із загального часу, які готова виділити людина на онлайн в 5-6 годин максимум. Рекорди по 8-9 годин б'ють бідні країни, де число користувачів невелике, та й у наявних просто нема альтернативи, чим ще зайнятись. В Японії і Південній Кореї цікавих розваг і в реальному житті повно, тому населення "країн, що живуть у майбутньому" приділяє онлайну лише неповні чотири години, а іншим онлайн-заняттям - не більш ніж півгодини.
    Доказом того ж слугують подкасти - найдешевший спосіб щось зробити самому в інтернеті. В середньому людство слухає їх годину на день, але в бідних країнах цифра може зростати до половини проведеного в онлайні часу. Власне, саме тому не "злетів" Сlubhouse - застарілий формат, хайпу довкола "запрошень" вистачило лише на кілька місяців, і гаплик - всі про нього забули.
    Тобто в цілому середній час, проведений людством в інтернеті, буде не збільшуватись з поширенням пристроїв, а зменшуватись зі зростанням економік і поширенням нових спроможностей. Соцмережам ще пощастило, виробникам ігор гірше - людство не збирається грати понад годину на день, тож конкуренція між творцями "ігрозалежності" неймовірна.
    Якщо відкинути всіх ботів, то в соцмережах на сьогодні висить майже все повнолітнє населення притомного стану (за винятком геть старих пенсіонерів). Збільшувати далі нікуди, хіба що охоплювати країни, де через бідність мало людей мають онлайн, але їм однак ще довго буде не до розваг.
    Фейсбук, як тільки може, натягує собі статистику, але все марно. Нові юзери в ньому - здебільшого боти, які займаються тим, на чому свого часу спіймали Кембридж Аналітику.
    Я спеціально сьогодні глянув кількох користувачів з 5-10-15-20 тисяч підписників. Їх статистику важко оцінити адекватно (Коментарі? їх рідко пишуть. Уподобайки? Багато лінуються все "лайкати". Поширювати - тим паче). Але легко оцінити активність їх читачів з переглядів відео, яке до того ж часто може стояти на автопрограванні - на сьогодні я не бачив показника переглядів більшого за 10-15% числа їх читачів.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Тобто інші акаунти або фальшиві, або неактивні з різних причин - хто пішов в іншу соцмережу, хто взагалі кинув це діло, хто помер. Окрема "подяка" нашим "узькоязиким" блогерам, які вивели російську мову в топ-20 у ФБ - "дивовижно", але ФБ теж нічого не чув про міфічних "російськомовних українців".
      Якщо текстовими ботами ще можна накручувати аудиторію ФБ, то з картинками це значно складніше - тому "візуальна" частина імперії Цукергберга, Інстаграм, демонструє падіння кількості користувачів понад рік. Звідти теж йдуть люди. Хто - в ТікТок, хто у Твіттер, хто в Телеграм, але розбігаються. Не там майбутнє. Це все віджило вже своє, в подібному форматі лишиться триматися хіба що вузькоспеціалізований ЛінкедІн, який є більше світовою біржею працевлаштування з можливостями онлайнової "трудової книжки", аніж соцмережею для спілкування.
      Якщо комусь ФБ останні кілька років здається схожим на ЖЖ в 2010-х - то так і є. Молоді тут нема. Молодь вся в ТікТоці, певною мірою ще у Твіттері (американська і європейська) чи Телеграмі (східноєвропейська). І там вона й залишиться, ніхто з них у ФБ не думає переходити, а тим паче починати писати великі текстові дописи. Текстовий "блогінг" доживає останніх днів. Попри всі зусилля Марка гадаю, що статистика ФБ цього року теж почне демонструвати від'ємні значення.
      А от Твіттер падати в користувачах і не думає, бо фактично став золотою серединою між текстовою та візуальною інформацією, не позбуваючись при цьому гнучкості й не набуваючи цензурної інквізиції типу цукербергової. Там в прямому доступі західні інфлюенсери - від журналістів і науковців до політиків і письменників. Якщо хто не звернув уваги - слова Стівена Кінга на підтримку України постійно цитують не з ФБ, який він закрив ще три роки тому саме з описаних мною зараз причин, а з Твіттера. Гадаю, якби Маск міг - він би купив ТікТок, але довелось брати що лишилось на продажу, і найкращим для спроби "керувати" суспільством в майбутньому лишається Твіттер. Бо, власне, саме суспільство в основному тепер там. Поки що, звісно.
      Власне, все написане вище від цього місця - це копія треду з Твіттера, де його було значно зручніше і швидше створювати. Колись, в далекому 2013, я закинув Живий Журнал, який тоді ще не перетворився остаточно на російську пропагандну помийку, бо ФБ був активнішим, живішим, цікавішим, зручнішим, відкритішим тощо.
      Останні кілька років ФБ поступово втрачав всі ці якості, відмираючи під тиском політичних ботів, цензури й банальної незручності, а цей тред був певною колекцією скрінів з останньої аналітики на доказ того, що я особисто для себе бачу і без неї. Власне, якщо останній рік у мене і були час та можливість щось писати - за рідкісними винятками (і ті були переважно через архів написаного тут) я робив це у Твіттері, а не у ФБ. Читав чи дивився - там же, плюс певні новинні й спеціалізовані канали в Телеграмі, плюс ТікТок, штучний інтелект якого я відформатував для себе як "освітню платформу". До речі, саме тотальна "продажність" алгоритмів з неможливістю налаштувати на отримання з океану інформації лише цікаве для користувача і добиває ФБ. Цукерберг вирішив, що ключове - це бізнес, а людям просто нікуди буде подітися. Це стало тією вільною нішею, яку зрештою зайняли постачальники альтернатив. Смішно, що за ними ж рано чи пізно потягнеться і бізнес, а Марк лишиться ні з чим. Останній його шанс - Метаверс, куди й кинуті всі сили його "Meta". Побачимо, може колись з цього щось і вийде, але якщо він не змінить підхід, то і там нікому не буде цікавим.
      Такі от соцмережеві реалії на цей момент.

      https://www.facebook.com/VJaroslaw/posts/pfbid02xRRXgw41SJLvudyJGm4smUrz5Wiixy7nPUbTvoijCbmKpmH9yHRtfz4gkEHXtfrkl

      Видалити
  3. Ігор Клименко
    14 хв ·
    До 2007 року ВІЙСЬКОВІ КОМІСАРІАТИ МОГЛИ ВІДМОБІЛІЗУВАТИ 8 МЛН АРМІЮ ПРОТЯГОМ 1-2 МІСЯЦІВ. САМЕ ЦЕ СТРИМУВАЛО НАПАД РФ НА УКРАЇНУ.
    При цьому кожний призваний йшов до армії на конкретну військову посаду згідно його ВОС через військове навчання на полігоні або у військовий навчальний заклад (учебку).
    Постановою КМУ N1054 від 22 серпня 2007 р. було ліквідовано військові комісаріати і створені ТРЦ при міністрі оборони ГРИЦЕНКУ. Зруйновано систему відмобілізування 8 млн армії. Ця шкода нацбезпеці гірша за здачу Кучмою ядерного озброєння.
    Що цікаво – при президенстві Януковича військомати було відновлено Постановою КМУ від 3 червня 2013 р. № 389.
    Завдання та функції військових комісаріатів
    8. Завданням військових комісаріатів відповідно до покладених обов’язків є керівництво військовим обліком призовників і військовозобов’язаних на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, у тому числі в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують ФУНКЦІНУВАННЯ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОГО ОБЛІКУ призовників і військовозобов’язаних на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ), проведення призову громадян на військову службу в мирний і воєнний час, проведення добору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у доборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів із числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення заходів з підготовки та ведення територіальної оборони, інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
    Але наказом НГШ Замани були знищений паперовий персональний облік військовозобов’язаних у військкоматах.
    За день до масштабного нападу ворога виходить Постанова КМУ від 23 лютого 2022 р. № 154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки».
    9. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
    ВЕДУТЬ ОБЛІК ПРИЗОВНИКІВ, ВІЙСЬКОВОЗОБОВ’ЯЗАНИХ ТА РЕЗЕРВІСТІВ, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;
    АЛЕ ОБЛІК ЗРУЙНОВАНО ЩЕ паном ГРИЦЕНКОМ. САМЕ ТОМУ МАЄМО ПОВНЕ БЕЗЗАКОННЯ ЩОДО ВРУЧЕННЯ ПОВІСТОК ПРЕДСТАВНИКАМИ ТРЦ і ПОЛІЦАЯМИ ВСІМ ПОСПІЛЬ.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ШЕВРОНИ, ЯКІ ВЕДУТЬ ДО ПЕРЕМОГИ!

#Андрофаги

Критичне мислення і кольорові граблі