Критично мислячі ідіоти

30.9.2025 Критичне мислення є корисним для розумних і освічених людей. Коли ти багато знаєш у певній сфері, то розумієш, що немає якоїсь однієї, “правильної” картини світу, і тобі треба обирати з багатьох версій і гіпотез. Кожен новий факт, кожен новий аргумент змушує тебе переоцінювати цінності, або шукати факти й аргументи на їх підтвердження.

Батьки і діти: критичне немислення ідіотів сягає в глибину віків.

Але це коли йдеться про освічену людину. З критично мислячими ідіотами все інакше. 

Ідіоту дуже важко пристосуватися до життя через те, що він не розуміє сенсу багатьох людських дій. Для чого, наприклад вітатися, зустрівши знайомого? Або навіщо сплачують податки? Ідіот переконаний, що гроші на життя беруться з горезвісної “тумбочки”, яка є у держави. А як вони туди потрапляють, про це подумати не вистачає снаги.

*** Для ідіота не існує причинно-наслідкових зв’язків. Життя навколо себе він сприймає як набір незалежних одне від одного ритуалів, які треба ретельно вивчити і невблаганно їх дотримуватися, і тоді ти не загубишся в цьому світі.

*** Половину свого життя ідіот віддає на доведення ритуальної поведінки до автоматизму. Іншу половину – аби не дати цим правилам і ритуалам зазнати змін. Завдяки ритуальній дисципліні ідіот поступово вилюднює, і іноді навіть його важко відрізнити від пересічного добропорядного громадянина. Він навчився щоранку чистити зуби, ходити на таку-сяку службу, може, навіть, займатися спортом.

*** У заздалегідь визначений день ідіот ходить на виборчу дільницю й ставить хрестик на виданому йому папірці. Байдуже, навпроти якого прізвища. Може, навпроти того, де менше літер, чи яке легко запам’ятати. Але він ніколи не зможе пояснити, яким чином вибори в парламент можуть вплинути на те, якою мовою його обслуговуватимуть в кав’ярні.

Одноголосно. Художник Сергій Давидович-Зосін, 1992.

*** Світ поза ритуалами для ідіота сповнений невизначеності , як ситуація з Котом Шрьодінгера. І він навіть не намагається туди зазирнути. Бо це викликає в нього запаморочення, біль у животі і панічні атаки.

*** Звикнувши, що двері відкриваються назовні, ідіот не дотумкає, що їх можна штовхнути від себе. І довго стоятиме перед ними в нерішучості, чи повернеться і піде геть, ображений і переконаний у тому, що це кимось пороблено.

*** Вихід інших людей за фішки узвичаєних ритуалів сприймається ідіотом як страшне збочення. За яке має наступити кара. Моторошна перспектива кінця світу, коли засвоєні ним ритуали будуть скасовані, а правила змінені, робить ідіота відчайдушним борцем за те, що він вважає “традиційними цінностями”.

Вираз "картина Репіна "Приплили" став справжньою ідіомою, якою характеризують патову ситуацію. Картина, що стала частиною фольклору, дійсно існує. Ось тільки Ілля Репін не має до неї жодного відношення. Насправді, картину "Монахи. Не туди заїхали" створив у 1870 році художник Лев Соловйов. Контекст додумайте самі.

*** Ідіот усіма фібрами свої душі ненавидить неоднозначність і мінливість світу, де нічого не визначено наперед. Але проблема ідіота в тому, що він гадки не має, як, якими словами сформулювати цю свою ненависть.

*** Ідіот не читає книжок. Бо дочитавши до кінця сторінки, забуває, що було на її початку. Він не ризикує вступати в розмову в якійсь компанії, бо, як писав Умберто Еко, “завжди потрапляє пальцем у калюжу”, і тим викликає сміх чи почуття незручності. Але він найперший завсідник соціальних мереж. Бо там можна заховатися під чужою аватаркою, за закритим профілем і швиденько здиміти, якщо з’ясується, що змолов дурницю. Саме в соцмережах ідіот може розгулятися на повну. Саме тут його “ярость благородная вскіпаєт как волна”, аби вихлепнутися – на світ, який весь час намагається вилізти за рамки консервативної пристойності, і на людей, які не можуть жити унормовано. Саме в блогах, подкастах, youtube-каналах він знаходить потрібні слова.

*** Ідіот не розуміє і сотої частини того, що говорять популярні блогери, політики, експерти, активісти та інші лідери суспільної думки. Але окремі слова – прізвища, посади, географічні назви, зневажливі прозвиська та матюки він уловлює, засвоює і при нагоді повторює у власних коментах.

*** Ви, мабуть, нерідко бачите коменти в одне-двоє слів з “багатозначним” натяком? Це – вони до вас достукалися… Саме в цей момент пересічний ідіот набуває статусу “ідіота критично мислячого” (якщо ідіота взагалі можна запідозрити в гріховній здатності мислити). Саме критичний ідіот найперший споживач усіляких конспірологій, теорій змов і зрад та “Вікон Овертона”.

*** Параноїдальне прагнення бачити чийсь злий умисел у кожній горбку, через який він перечепився, і є маркером справжнього критично мислячого ідіота. Не здатний оцінити контекст і вловити сенси, він тицяє пальцем у якісь випадкові, малозначимі, але доступні його розуму деталі – криво зав’язану краватку, “не той” дрескод, підозрілий візерунок на вишиванці, надто фривольні обійми і недоречний для ритуала сміх. Кому як не йому, знавцеві, який на ритуалах і правилах собаку з’їв, бути експертом у цих питаннях? Він може на кілька годин вийти з коментів. Для того, аби долучитися до якоїсь протестної ходи чи мітингу. Не через ідейність, а просто для розваги і бажання бути як усі. Тим більше, що прокричати два слова “Геть!” і “Ганьба!” легше, ніж написати їх у Фейсбуку. Нема сенсу шукати в цих вигуках якоїсь політичної мотивації чи громадянської позиції. Слова і конвульсивні дії критично мислячого ідіота – це наслідок спрацювання безумовного інстинкту, подібного до крику немовляти, якого витягли із затишного материнського лона в буремний світ, чи скавучання ображеного сірка, якого господар залишив удома, пішовши на службу.

*** Ви не уявляє, скільки ідіотів навколо нас! – у розпачі вигукував герой одного з романів згаданого Умберто Еко, – вони – всюди! Ідіоти існували і раніше. Але вони були не такими помітними. Прогрес урівняв їх в правах з інтелектуалами.

*** “Соціальні мережі дали сотням мільйонів ідіотів право говорити”, додає вже від себе Еко… І вважати себе такими, хто вміє критично мислити – додам я від себе. Але… облишмо лестити собі. Світ так стрімко змінюється, а ми не менш швидко старіємо… Не встигаючи оцінити зміни, засуджуємо їх. Хапаємося за минуле, хто – за радянське, хто – за передвоєнне, революційно-майданне, за ритуали і правила, які відживають своє на наших очах. …І ще маємо нахабність вчити інших критично мислити… Ну хіба не ідіоти?

(с) Євген Якунов

Портрет ідіота в погонах. 

Військова некомпетентність включає:

1. Серйозну розтрату людських ресурсів і недотримання одного з перших принципів війни - економії сили.
2. Фундаментальний консерватизм і прихильність до застарілої традиції, нездатність зробити висновки з минулих помилок (частково через відмову визнати минулі помилки).
3. Тенденцію відхиляти або ігнорувати інформацію, яка неприємна або суперечить переконанням.
4. Тенденцію недооцінювати ворога і переоцінювати можливості своєї сторони.
5. Нерішучість і схильність до ухилення від ухвалення рішення особою, у якої це входить в обов'язки.
6. Наполегливу наполегливість у виконанні завдань, незважаючи на однозначні дані, що свідчать про неправильність рішення.
7. Нездатність використовувати ситуацію, що склалася, і тенденцію "наносити удари" замість вдалого своєчасного удару у слабке місце.
8. Нездатність провести адекватну розвідку.
9. Пристрасть до фронтальних атак, часто проти сильнішого противника.
10. Віра в грубу силу, а не в тактику хитрості.
11. Нездатність використовувати раптовість або обман.
12. Зайву готовність знайти цапів-відбувайлів у разі поразки.
13. Замовчування або спотворення новин із фронту, зазвичай пояснювані необхідністю підняття морального духу або цілями безпеки.
14. Віру в містичні сили - доля, невезіння тощо.

(с) Норман Діксон, "Про психологію військової некомпетентності".