Ідіотократія: рушійні сили перемоги дурості

Святий Кувалдій. 2023. Мордор.
Коли технічно грамотні люди щось кажуть про кібербезпеку, то натикаються на героя з фільму "Сергійко" (1960, https://youtu.be/i9SxQkt-Kyc), який несподівано виникає в кадрі і задає питання "А зачєм?". І це не таке уже просте питання. Особливо, коли цілком серйозно дискутується питання скільки років залишилося до перемоги дурості (>>>)  і ніхто не розуміє, як так сталося що обрали маленького плюгавого рудого (тільки >>> "хепі енд" не у нашому випадку, хоча у 2018 вкотре попереджали) і його "діти" щоразу все більше шокують і інтелектом, і вдачею.
 
Фото Валентини Крижанівської (?, вересень 2021), Московія. Інтеграція Біг-даних: культура, традиції, перспектива, економіка, технології, інновації. Правда, цифровізатори поки недоопрацювали:  відсутній модем для передачі даних та хакерських атак.
  
 
Роздуми і пошук за темою технологічних інновацій та в чиї руки потрапляють сучасні засоби гібридних воєн начебто вивели на один варіант зняття проблеми. 
Довідково. Еріх фон Манштайн, німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал Вермахту, один із найвідоміших та найкращих командувачів Вермахту що вважався майстром маневреного ведення війни, зазначав наступне до теми посту. 
"Є чотири типи офіцерів. Перший тип – дурні та ліниві. Вони нікому не зашкодять. Другий – працелюбні та розумні. З них виходять чудові офіцери генштабу і є гарантія, що вони зроблять правильно. Третій – працелюбні та дурні. Вони є загрозою і їх слід відразу звільнити: через них багато непотрібної роботи решті. Нарешті, є розумні та ліниві. Вони підходять для відповідальних посад“ (до відео про Адоніса).
Проте, деякі аспекти не були достатньо опрацьовані та є висока ймовірність що якась Баба Шура з КГБ усе очолить і спаскудить, а усіх причетних вимаже кужелясто-ляпуватим шоколядом зеленистого смороду. І потім усім скаже: "хотіли як краще", "жізня заставила" і по факту буде як на фото. Тому публікацію в "Дзеркалі тижня", цього не українського пабліка що досі, на сьомому році війни усе доносить Запоребрику на доступному для них язикє, можна порівняти із зміїною отрутою. Або когось зцілить. Або когось доб'є. Далі цитуємо "Зворотний бік цифрового суспільства — другий «бунт мас" Віля Бакірова, Голову Вченої ради Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, президента  Соціологічної Асоціації України без купюр і так нині модної  у винахідників ГУЛАГу цензури. 
Ключ для розуміння москалів. Чому руцкіх умом нє понять - дупою треба думати!

"Перечитуючи Ортегу-і-Гассета. Звертаючись до класиків, інколи з величезним подивом виявляєш: багато того, що нас дивує й спантеличує сьогодні, вже давно позначене, описане і глибоко охарактеризоване. Зміна економічних, соціальних, культурних декорацій, перехід в інші політичні контексти та багато іншого, що відрізняє наш день від дня вчорашнього та дня позавчорашнього, не торкається декотрих важливих соціокультурних універсалій і природи людської поведінки як в індивідуальному, так і в колективному форматах.
Михайло Зарічний. Життєва геометрія.
Саме такі почуття викликає трактат Хосе Ортеги-і-Гассета «Бунт мас», уперше опублікований в Іспанії майже сто років тому. У ньому Ортега-і-Гассет показав, що бурхливий розвиток засобів масової інформації (газет, журналів, різного роду друкованих видань), демократизація суспільного життя (гіпердемократія), підвищення стандартів масового споживання призвели до разючого й несподіваного результату — небувалого виверження людських мас на поверхню історії.
Посередні, малоосвічені, не наділені особливими моральними чеснотами люди, які в будь-якому суспільстві переважають і яких часто називають «масами», вийшли на авансцену суспільного життя і стали зводити свої примітивні й посередні судження у статус незаперечних істин, що не підлягають сумніву. Понад те, стали диктувати суспільству свої економічні, політичні, художні смаки й уподобання. Щось схоже, але в набагато більших масштабах, ми спостерігаємо нині.
Соціальні мережі переповнені примітивними, безграмотними судженнями з питань, котрі потребують бодай якоїсь освіти, якоїсь професійної підготовки, елементарного здорового глузду. Ми бачимо блоги, які вражають порожнечею та безглуздям, судорожно читаємо коментарі до них, які з перших же слів свідчать про самовпевнену дурість їхніх авторів. Мільйони й мільйони людей посередніх, без належного досвіду та знань, вважають, що мають незаперечне право поділитися зі світом своїми думками, і з величезним задоволенням це роблять. У доінтернетну епоху вони тримали б їх при собі або, в кращому разі, озвучували б на кухні, в гаражі, перукарні, у дворі за грою в доміно. Сьогодні ж вони активно звертаються до Urbi et Orbi, створюють і підтримують спільними зусиллями інформаційний простір, наповнений поверховими оцінками, позбавленими смаку фантазіями, агресивними емоціями. Маси вторглися в Інтернет і стали задавати там тон. Їхній хор самозабутньо творить оглупляючу смислову архітектоніку і примушує політиків, великих чиновників, функціонерів, які приймають рішення, рахуватися з собою. Найактивніші представники мас пробиваються на телевізійні канали, популярні інтернет-сайти й успішно позиціюють себе як універсальних експертів. Коментують геть усе з апломбом, масштаби якого можна порівняти хіба що з масштабами їхньої некомпетентності. Трапляються часом і справжні фахівці, люди з великими знаннями та реальним досвідом. Але їм важко конкурувати з самопроголошеними «експертами», котрі спираються не на аргументи і здоровий глузд, а на розвинені голосові зв'язки та повну безпардонність. Ці «спікери» мас, опанувавши кілька ординарних вербальних кліше, як то: «чорні лебеді», «ідеальний шторм», «червоні лінії», «зовнішнє управління», «наративи» тощо, оперують ними до речі й не до речі, створюють оманливе враження такого собі дискурсивного професіоналізму. А насправді лише експлікують і артикулюють масові смаки та вподобання.
Ортега-і-Гассет дав неймовірно яскравий критичний опис «людини-маси», або «масової людини», що надихнуло Олександра П’ятигорського посилити його з допомогою гурджієвської концепції «об’єктивних ідіотів», тобто людей, які не підозрюють про свій ідіотизм і яких, на його думку, у світі від 92,5 до 99 відсотків.
Звісно, це лише риторичний прийом, що гранично загострює суть проблеми — загрозу переходу доль конкретних суспільств і глобального світу під стихійний контроль мас, принципово не здатних на серйозну інтелектуальну творчість. Але головну психологічну рису «людей маси» тут окреслено гранично чітко. Кожен із них і всі вони разом об'єктивно примітивні й поверхові, а суб'єктивно — абсолютно впевнені у своєму праві судити, повчати і, що найважливіше, осуджувати.
Як у часи Ортеги-і-Гассета, так і в цифровому суспільстві «люди маси» неосвічені, некреативні, інтелектуально несамостійні, непроактивні. Вони не мислять ідеями, а оперують стереотипами, якими заповнений і переповнений комунікативний простір. Можливість стереотипно відгукуватися на події сьогодні має кожен, кому під силу обзавестися планшетом або смартфоном. І цією можливістю активно користуються мільйони й мільйони людей, які перетворюють комунікативний простір на звалище інформаційного сміття космічних масштабів. Кількість незмінно переходить у якість, і різниця між масовою та високою культурою стирається. Все високе нівелюється, опиняється на межі зникнення, йде в інтелектуальне й культурне підпілля. Усе масове тріумфує та домінує.
Дурні - найбільш потужна організація у світі. У них повсюди свої люди.
Ортега-і-Гассет не тільки звернув увагу на бурхливе зростання ролі мас у комунікативному просторі, якщо висловлюватися сучасною мовою. Він звернув увагу на психологічну тотожність маси як цілого та одиниць, котрі цю масу створюють. Він ввів для цього поняття «людина-маса» («масова людина»), чиї психологія й розумова активність мало чим відрізняються від загальної психології та активності маси. «Це, — каже Ортега, — глибоко середня людина, котра не тільки мислить банально і знає, що вона мислить плоско та банально, а й упевнена в тому, що плоскість і банальність — єдиний спосіб мислення й поведінки та що вона має право нав'язати цей спосіб усім без винятку як вищий закон, носієм якого вона сама є».
Крім того, "людина-маса" апріорі негативно налаштована до всіх виявів індивідуальності, інакшості, обраності, не кажучи про ті або інші форми духовного аристократизму.
«Людина-маса» задоволена собою, але незадоволена умовами свого існування, незалежно від того, наскільки вони хороші й прийнятні. "Відчуття своєї недосконалості є завжди імпульсом до активності у благородної людини. Самовдоволена людина маси не діє, вона реагує", — відзначає Ортега-і-Гассет. І вона схильна реагувати насамперед насильством. Насильство може проявлятися по-різному. Це і стихійний бунт, і проплачені масові заворушення, і насильство в родині, у колах близького спілкування. Сьогодні це ще й інформаційне насильство, насильство в Інтернеті, насильство у вигляді фейсбучного обурення, ненависті, образ тощо. Стосовно кого? Тих, хто чимось відмінний, хто не такий, як усі, хто чимось вирізняється. Хто посмів зумисне або мимоволі вийти за рамки стереотипного консенсусу, сказати чи зробити щось не так, як того очікувала від нього "масова людина". І тоді на політика, вченого, артиста, спортсмена звалюється шквал фейсбучної ненависті, проклять і погроз.
Брати Грім попереджають
"Бунт мас", або "вертикальне вторгнення варварства" (Вальтер Ратенау), недарма стривожив іспанського філософа й соціолога. Він обернувся двома грандіозними соціальними катастрофами ХХ століття — фашизмом і більшовизмом. І в першому, і в другому випадках соціальна експансія мас сягнула свого апогею, зробила насильство буденним інструментом зовнішньої і внутрішньої політики, призвела, зрештою, до незліченних жертв. Ніхто не знає, до яких геополітичних катастроф у нинішньому нестійкому, нерівноважному світі може призвести другий «бунт мас», що набирає сили в суспільстві цифрових комунікацій. Пам’ятатимемо соціологічний закон, сформульований братами Стругацькими у «Важко бути богом»: «Там, де тріумфує сірість, до влади завжди приходять чорні».
 Як реагує на «повстання мас» еліта? Що з нею відбувається? «Такий вічний зворотний бік історії, — пише Ортега-і-Гассет, — коли маса повстає, провідна меншість розбігається». Тут слід уточнити: сучасна соціологія і політологія фокусуються на двох підходах до визначення еліт — бюрократичному та меритократичному. Перший зараховує до еліти тих або інших людей не за їхніми видатними якостями, а за функціональною роллю в суспільному житті. Еліта в такому розумінні — люди, котрі займають командні позиції в політиці, економіці, військовій сфері, культурі тощо, незалежно від їхніх ділових, моральних чеснот, здібностей тощо. Від якості цих людей, цієї еліти залежить ефективність прийнятих управлінських рішень, регулювання суспільної системи, масштаби казнокрадства тощо. Бюрократична еліта існує в кожному суспільстві, проте її рівень залежить від безлічі факторів, а насамперед — від загального рівня культури, науки та освіти, моралі. А він визначається саме іншою елітою — меритократичною — людьми, яким притаманні видатні, набагато вищі за середній масовий рівень, чесноти, таланти і здібності. Саме такі люди завжди визначали прогрес, шукали і знаходили відповіді на виклики часу, зазирали далеко вперед і задавали в кожен історичний момент рівень інтелектуальної, творчої й моральної досконалості. Бюрократична та меритократична еліти — дві множини, що практично не перетинаються.
Спеціально для мас від бюрократичної еліти в актуальних кольорах правлячої політсили.  
 
"Бунт мас" не торкається позицій бюрократичної еліти. Святе місце порожнім не буває, і будь-яку управлінську позицію хтось більш-менш вдало заміщує. Хай і в низькій, ослабленій якості, бюрократична еліта зберігається й навіть почувається тим комфортніше, чим нижчий культурний і моральний рівень суспільства. Інша річ — еліта меритократична. "Бунт мас" робить її зайвою. "Масові люди" вважають себе ледь чи не досконалими, з готовими відповідями на всі запитання. Вони вимагають простих рішень, ворожі до будь-якої обраності та винятковості. Меритократична еліта їх дратує, й вони завжди готові обрушити на її представників свій праведний гнів.
"Масові люди" вважають себе ледь чи не досконалими, з готовими відповідями на всі запитання.
Висока література, складне мистецтво, будь-яка "високолобість" зневажливо відмітаються. Те саме — з наукою. Якщо наукові дослідження не приносять моментальної економічної віддачі та вигоди — для "масової людини" вони безглузді.
Злобні інвективи на адресу Національної академії наук, на які знаходяться співчутливі реакції у вищих колах бюрократичної еліти, — промовисте цього свідчення. І так вузький прошарок людей високообдарованих, творчих, непересічних, в інтелектуальному, художньому, науковому планах, невблаганно вимивається з нашого суспільства. Питання, хто сьогодні в Україні є моральним авторитетом, благотворно впливає на суспільну мораль, показує взірці людської гідності, до кого слід дослухатися та шукати порад, — залишається без відповіді. Опублікований у червні список 100 найвпливовіших українців ("Новое время", №23 від 24 червня 2021) переважно складається з високопоставлених чиновників, політиків, силовиків, великих бізнесменів. І тільки наприкінці списку — кілька спортсменів, літераторів, поп-музикантів. Але марно намагатися виявити в ньому людей, котрі представляють науку, освіту, класичну культуру. У суспільстві торжествуючих мас вони стають непотрібними. Однак надія тільки на них. Вони не розбіглися (принаймні поки що), виявилися напрочуд живучими і тим яскравіше світять в інформаційних сутінках, чим більше ці сутінки згущуються. Ми захоплюємося блискучими лекціями останніх із інтелектуалів у Ютубі. Ми бачимо подвижницькі зусилля популяризаторів науки. Віддаємо належне нонконформістським музикантам, театральним режисерам, художникам, нечисленним галереям і центрам як сучасного мистецтва, так і високої класики. Ми неймовірно вдячні тим поодиноким інтернет-ресурсам, які відчайдушно намагаються зберегти простір професійної інтелектуальної аналітики.

Адоніс - ХІV. Маси його люблять. Це щодо наслідків неправильного вибору вожака.
Безперечно, головна роль у спротиві домінуванню мас належить освіті, насамперед університетській. На жаль, слід визнати, пострадянська українська вища школа багато посприяла «бунту мас». Вона породила безліч псевдоуніверситетів, які стали фабриками виробництва масових людей, котрі підтверджують своїми дипломами свою ж впевненість у власній розумовій достатності. А по-друге, вища освіта, ставши масовою, ледь не поголовно охопивши всіх охочих, активно нівелює прояви інтелектуальної винятковості, непересічності, зберігає функції виховання еліт за небагатьма привілейованими університетами. І все-таки немає сьогодні іншого соціального інституту, більше здатного опиратися масовізації громадського життя, ніж справжня автентична університетська освіта. Наша вища школа, попри часто досить заслужену критику, зберігає великий творчий потенціал. У багатьох університетах, поряд із представниками традиційно сильних науково-педагогічних шкіл (особливо у природознавстві та інженерних науках), виросли й успішно викладають нові покоління професорів та доцентів, сформовані в умовах інтелектуальної й інформаційної свободи, — люди творчі, яскраві, щирі, вони відкривають студентам сучасний світ у всій його складній та захопливій драматургії. Вони навчають (за символічну плату) молодь самостійного і критичного мислення, недоступного для масових людей. Їм необхідно всіляко допомагати, у стратегічні програми розвитку університетів потрібно не вагаючись вписувати завдання максимальної підтримки непересічних викладачів та студентів, шукати способів достойно винагороджувати їхню працю. В управлінні системою університетів потрібно відійти від принципу "кожній свашці по ковбасці", а цілеспрямовано сприяти становленню і посиленню по-справжньому елітних вищих навчальних закладів. Як створюючи принципово нові з чистого аркуша, так і спираючись на дещицю тих, котрі ще здатні на такий розвиток.
Успішний "бунт мас", що набирає сили, — один із серйозних ризиків розвитку цифрового суспільства. До таких слід зарахувати і загрозу технологічно обумовленого масового безробіття, масштабів якого повною мірою поки що ніхто не уявляє. І "цифрову нерівність", що вже сформувалася і поглиблює й так волаючу нерівність майнову. Тут-таки і швидке зростання ймовірності "цифрової диктатури", тотального контролю свідомості та поведінки людей. Ці та багато інших ризиків нам слід чітко усвідомлювати й думати, як із ними можна впоратися". Кінець цитати.

Отже,  коли експерт з кібербезпеки Kostiantyn Korsun обурюється рівнем компетентності і діями чиновників з цифровізації, то більш за все не бере до уваги, що вони найкращі з найкращих героїв цієї публікації. А він і йому подібні - мізерна меншість. Та меншість, як не усвідомила чи не захотіла осідлати мейнстрим епохи та ще не вміє модно грати на роялі.

А ще цей текст показав, що методи боротьби з ломехузами в живій природі можуть виявитися не зовсім придатними для живого людського суспільства.

Проза життя. Z-барани з Дагестану. 22 червня 2022 року. 
Євген Платон про ризик повернення до концтабору (2013, текст в коментарі). "Цифровий" буде кращий за ГУЛАГ?

Сто років по колу крові і тортур. По трупам і долям. Уже забули кобилу діда Щукаря з "Тихого Дону". А десь все ж таки є той стрілочник що мав би перевести колію на пряму. 

2023. Послали на вбивство. Убили. Тепер ось, святий Кувалдій, моляться. Щоб рушійні сили ідіотократії спокійно жерли і терпіли тяготи і лішенія. Поживуть на тому світі.

Доктор економічних наук, професор Яків Міркін, це представник тієї справжньої еліти, яка з 1917-го року будувала нам комунізм на крові, підказав список наративів рушійної сили ідіотократії, завдяки яким у будь-якому суспільстві перемагає дурість і наступає руїна. Він добре знає тему бо один з найкращих на болотах і знає "душу" московита як ніхто інший. Послідовність ідей викладено без змін, але з несуттєвими уточненнями: 

  1. Держава – все, людина – ніщо!
  2. Наша духовність – там (рука нагору).
  3. Наш шлях - особливий (рука вбік). Ми наш, ми новий світ збудуємо. А старий спаскудимо і злиняємо в Із... Та КАКАЯРАЗНІЦА куди.
  4. У нас – місія.
  5. Вона – дана згори.
  6. Ми – вірні спадкоємці.
  7. Усі як один.
  8. 😎 Вони – гірші.
  9. Ми – кращі, вищі, стрункіші та довші.
  10. Вони – антисеміти, наші найнеприємніші асоціації.
  11. Вони завжди скалять зуби. Ми - захисники. Вони - бойовики і терористи.
  12. Ми – основа світоустрою бо нас обрав Бог.
  13. Насправді – все від нас, Біблія, комунізм і Червоний терор теж. Голодомор не визнаємо бо мали посилений спецпайок.
  14. Потерпіть, коли все буде. Годувати дорогою ніхто не обіцяв.
  15. Буде обов'язково. Колись. Рай. Комунізм. Добробут і процвітання землі обітованої. Там.
  16. Вже все є. На офшорах. Але ви не бачили.
  17. Без Нього – ніяк. А хто замість нього! Так ребе сказав. Не вам. Ви ніхто. А що ви можете?
  18. Він – це Ми. 
  19. Наш "ізм" – правда! Їхній "ізм" - кривда! Але "ізми" домовляються, як у 1933-му. Вам не треба знати.
  20. З нами йде війна (завжди).
  21. Нас ненавидять (століттями). І це правда.
  22. Ми – пуп. 
  23. Колективне – над приватним. А коли це було вашим?
  24. Духовне - над матеріальним. Вам духовне. 
  25. Всі – в один кулак. ГУЛАГ дешевше.
  26. Один кулак – це міць.
  27. У кулаку буде все як треба. Нам. А вам треба краше працювати.
  28. Думки! Як належить. Інакше Марк забанить.
  29. Роби - як скажуть. А що не так?
  30. Існувати = служити.
  31. Ми – завжди маємо рацію.
  32. Вони – ні.
  33. Далі сюди: https://kiberdjura.blogspot.com/2020/11/blog-post_6.html



Коментарі

  1. В івриті відсутнє ввічливе звертання, всі один з одним на "ти". Схоже на те, що самі євреї вважають наглість рисою національного характеру, якою вони до певної міри навіть пишаються.
    В словниковому значенні хуцпа (khutspa) має негативні конотації і означає невихованість, безсовісне порушення кордонів.
    В побутовому значенні хуцпа — властивість характеру, яка більш-менш точно визначається словами "зухвалість" або "нахабство".
    В Талмуді так називають неетичну, недостойну поведінку.
    Інші тлумачення, якими позначають поняття "хуцпа", – зверхнаглість, безсовісність, безцеремонність, нахабство, хамство, нетерпимість по відношенню до інших, нагле лицемірство. Часто ці визначення вживають додаючи інші слова, які підкреслюють перевищення всіляких норм і вихід за рамки встановленого: "безмежна наглість", "супербрехня", "екстраординарне нахабство", "нечувана брехня", "небачена грубість", "захмарне безстидство", "небувала безчесність" і так далі.
    Хуцпа також визначається як "особливо цинічна, підла, зухвала брехня", "верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента".
    Слово "хуцпа" давно увійшло у всі європейські мови. В цілому світі це слово використовуюють для опису особливо зухвалих злочинів і афер. З 1972 року, слово "хуцпа" використовується американськими судами, а з 1973-го без додаткових пояснень. З 80-х років слово "хуцпа" вживалось в рішеннях судів частіше, ніж temerity, "нерозсудливість", чи unmitigated gall, "кричуща наглість".
    Суддя Алекс Козинський та Юджин Волок приводять пояснення вживання цього слова в англійській мові на прикладі анекдоту: хлопець, винний у вбивстві своїх батьків, просить у судді поблажливості на тій підставі, що він сирота.
    В сучасному івриті поняття "хуцпа" має негативне значення. Євреям заборонено вводити в оману єврея. Ніяким чином. Це вважається важким гріхом.
    Хуцпа заохочується в кримінальному світі, а люди які займаються обманом своїх називаються "безпредєльщікамі". Тобто ті, які не знають міри в своїй нахабності, лицемірстві і в підступі. На жаргоні злодіїв – це "криси".
    Оксана Забужко вважає, що хуцпа від початку була головним більшовицьким прийомом у політичній боротьбі, для прикладу вона наводить слова Леніна: «Дійсне враження може справити лише Наднахабність». Також вона вживає слово "хуцпіст" і стверджує, що цей термін досі не ввійшов у наш лексикон, хоча на її думку українському політологічному дискурсу його бракує.
    Розбираєшся із значенням одного конкретного слова, а враження таке, ніби аналізуєш дивовижний політичний злет і кар'єру одного українського "політика", чий прихід у владу, керівництво країною і закулісся - суцільна хуцпа. https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=4450009578393801&id=2306674846060629

    ВідповістиВидалити
  2. Ostap Drozdov 2021 рік став роком, коли всі маски знято. Тріумфальна інерція-2019 вичерпана остаточно, тож 2021 рік фактично був першим робочим роком для влади. І вона оголилася навстіж, показала всі свої замашки, підходи, стилістику рішень і вектор без гриму і гримас.
    Як на мене, головний вислід-послід 2021 року вкладається в два слова. Вони надовго. Вони зрозуміли безрозмірність ресурсів, безлімітність можливостей і мегаприбутковість державного коритця. Кавеенами й корпоративами вони в житті не зароблять стільки, скільки можна безперешкодно і безпечно заробити на Олімпі. І тому вони відвели собі час до 2029. Рішення вже прийнято: вони будуть до кінця (хоча обіцяли перехідні 5 років у стилі камікадзе й до побачення). Тепер ні. Тепер їхній план – до 2029 мінімум. А це означає, що всі наші 20-і роки 21-го сторіччя будуть під егідою ось цього всього. Громадянам, які переживали судоми мозку від новорічного привітання, варто зрозуміти, що вони таке спостерігатимуть до кінця цього десятиліття.
    І в цьому десятилітті обрано курс на авторитаризм. Це вже сталося. Інституційна демократія розбита паралічем, тому коли не працюють інституції, а закон саботується свідомо й системно – працює владоможець і його власний інтерес. Авторитарну владу майже неможливо міняти демократично, оскільки всі репресивні органи обернені проти громадянського суспільства, а безкарність кліки гарантують ручні правоохоронні органи. Знизу авторитаризм завжди опирається на мільйонну рать заохочених служителів культу, і цей нижній прошарок меркантильно зацікавлених уже створено: це широко афілійовані мережі довколавладних нижчих «слугенят», які сидять на місцевих потоках, дякують за це верхам і будуть служити їм довіку з міркувань власної вигоди. Ще нижче під прошарком заінтересованих слугенят (від слова «інтерес») лежить крупна жирова тканина плебеїзованого населення, яке любить авторитарного лідера за шарм і делегує йому право рвати й метати. Загравати з ніяким, безідеологічним, манкуртизованим насєлєнієм споживачів – це найдешевша справа, з якою впоратися не становить жодних проблем.
    А ще внизу, під товстим жировим шаром какіхразніц та позитивних самодурів, лежить тверда база закінченого совєтського чєловека, який авторитаризм сприймає з пієтетом і благоговінням, як це велить найрідніше й наймиліше їм тоталітарне 20-е сторіччя.
    І аж ген десь аж там, на самих закапелках цієї конструкції, напружується притомне українство, зусебіч затиснене ходячими шлунками й порожніми очицями, які тащуться від малоросійських олів'є-шоу та вважають ані-лорак українською примадонною. Крізь 3-4 товщі бронебійного пофігізму пробити справжній український зміст неможливо в принципі. До 2029 року і його не стане, якщо темпи збережуться.
    Тож (мої відчуття) 2022 рік буде роком білорусизації України. Влада бетонує себе і підходи до себе.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Люди, які ще 2 роки тому були на побігеньках бозна-де, сьогодні нарощують такі ресурси, що дуже скоро вони стануть рівнозначними до олігархів, які нарощували себе 22 роки, а не 2. Кожен ще один рік повноти влади в умовах безконтрольності й відсутності бодай найменших противаг означає Білорусь. Разграніченія ісчезнут в галаве, а потім і на карті.
      Вибори (ні планові, ні позапланові) не мають жодного сенсу, бо ніхто ж не буде переглядати виборче право на предмет його обмеження, а тим паче ніхто не буде чіпати виборче законодавство на предмет заборони балотуватися за певними ознаками, ну і ясен пень ніхто в житті не заборонить політичну рекламу – а отже, жирова тканина, совєтський человек і заінтересовані служителі культу, підкріплені віртуальним е-голосуванням, забезпечать авторитаризм-2029.
      Альтернативою стане хіба що Гордон з 27% довіри наймудрішого вкраїнського народу (я серйозно). Або Разумков, якому 56% наймудрішого вкраїнського народу віддали б голоси у другому турі на знак вдячності за відсутність позиції з будь-якого питання. Або П’ятий Президент, який своїми мільярдними габаритами до 2029 року закриє будь-яке якісно нове прізвище на патріотичному горизонті.
      І тому я з цілковитою загартованістю спостерігаю одвічну сансару - цей нескінченний цикл страждань української людини, яка є питомою меншістю у начебто своїй державі. З року в рік те саме завдання - просто бути. На своєму місці і в своїй тарілці. З позиції меншості завжди стартують кращі. Я хотів би додати наостанок щось пафосне й мотиваційне, але свідомо не хочу цього робити. Можливо, в цьому й полягає умисел тітки Історії - редукувати українське до такої загрозливої позначки, щоб нарешті очунялися.
      https://www.facebook.com/ostap.drozdov/posts/4622805851148604

      Видалити
  3. https://www.facebook.com/andrii.hryshakin.9/posts/pfbid0RNCYVmM9a4YHJNrPep2JLQuxKJHgK93tU4naYyE71wEtzzuGmSkRA8VDeq3FGD6yl Отаке пре у нашу хату

    ВідповістиВидалити
  4. Люди, які не хочуть працювати, сходять з глузду. Тому що розум не терпить бездіяльності. Тоді вони відправляють його в мандрівку в далекі краї, звідки він часто вже не повертається.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

ШЕВРОНИ, ЯКІ ВЕДУТЬ ДО ПЕРЕМОГИ!

#Андрофаги

Критичне мислення і кольорові граблі