Предмет "Правознавство" і як втретє не втратити перемогу.

24 лютого з відомих усім причин в МОН України не відбувся урок "#Кіберджура: хмарні ГІС і предмет "Правознавство" НУШ для нових громадян України". Планувалося почати тему "Правознавство" з інформації про те, як влаштована рідна територіальна громада для реалізації конституційних прав школярів та їхніх родин. Та війна винесла Кіберджуру на висоти міжнародного права і тих "торгів", де убивство тисяч громадян уже не є злочином а є політикою. Почнемо викладати проблему з простих як двері аналогій. 
Київські аристократи добре знали цю історію з часів Другого розділу Польщі. "Один – торгова точка. Два – шахова партія у мирний час або елітна торгова точка у час ні миру ні війни. Багато – оркестр/"95 квартал” у мирний час або мобільна група комівояжерів у час "ні миру ні війни". Для тих хто на танку розшифровка наведеної шифрограми звучить приблизно так. Полковник був 40 діб на передовій в складі підрозділу Територіальної оборони (ТрО) на посаді рядового бійця. Коли виникла необхідність відізвати і за фахом відрядити у військову частину, з’ясувалося, що за документами він ніде не рахувався. Для бюджету – економія. Для полковника і країни – підла зрада бо не справедливо у відношенні до тих хто загинув. Так от, російсько-українська війна, як і той полковник з ТрО, в міжнародних документах ніде по факту не числиться. Одні пафосно-трагічні декларації та сольні і групові концерти верхів для піпла. Для торгової точки путін-порошенко/… може і гешефт. Для народу України і України – підла зрада бо не справедливо у відношенні до тих хто загинув. Так з чого починаєтсья ПРАВО в Україні - з полковника на передовій чи з Конституції. У виконанні наших "реформаторів" наші ПРАВА і КОНСТИТУЦІЯ виглядають так як на фото після танків андрофагів.
Конституція України як і права громадян після кучмівських "реформаторів" як громадяни України після траків танків еРеФії. Чи треба дітям така країна? Чи захочуть вони повернутися? 
Перш ніж розкривати тему далі, трішечки з уроку історії. Перший Майдан фактично був злитий в унітаз, коли радник Президента України В.Ющенка шахрай на довірі Алєксандр Пасхавєр на УТ-1 усім оголосив: "Алігархі ето харашо". Другий Майдан був злитий в унітаз коли речник путіна Дмітрій Пєсков заявив, що "ані парєшалі" з ПьотрЛєксєічєм юридичні аспекти будівництва Керчинського (Кримського) мосту і з України для цього мосту було поставлено 26000 тон високоміцного українського щебня для висотного будівництва та купу іншого обладнання, а сам ПьотрЛєксєіч є "інвестором будівництва". Таким чином, дві революції шахрайським чином були украдені у Українського народу. 
Якщо після першої революції були підняті соціальні стандарти, то після другої – контрреволюція була гарно замаскована патріотичною риторикою під "реформи" для вичавлювання з населення грошей на соцпакет народу даунбасу та вичавлювання народу з України. Мало хто зрозуміє в чому гешефт. Мова про ще більш жорстоку контрреволюцію – незаконне зниження конституційно визначених соціальних стандартів і гарантій життя в інтересах ворога. Якщо Офіціант (леонід кучма) дав пенсіонерам замість достойної пенсії право тогувати пертрушкою у підземному переході без касового апарата, то рехворматори Порашенка просто шматували Конституцію та давили танками по живому…
І от зараз народ України проливає кров і піт задля перемоги у битві з еРеФією, яка планує довести контрреволюцію до апогею і повернути усіх у савєтскій ГУЛАГ. Ми маємо виграти цю битву. Але знову, руками усе тих же пасхаверів ті ж самі пасхавери можуть вкрасти нашу Перемогу і знову усе зробити як було – корупція, вимирання народу і нації, звільнення території для … … Для кого і чого це не предмет цієї статті. Предмет цієї статі - показати що в Конституції немає "малого" і "великого". Малими і великими можуть бути лише терміни позбалення волі за порушення Конституції. 
З предмету "Правознавство" школярі знають, що в чинному Положенні про Міністерство юстиції України зазначено: "Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику". Державні рішення з важливих питань не могли  і не можуть відбуватись без участі Мін'юсту. Тому перш ніж вимагати від школярів дотримання Конституції і законів України, саме Мінюст має відповісти на такі запитання, які 6 квітня 2022 року сформулював Сергій Федорчук
  1. Чи доручалось Мінюсту з 20.02.2014 р Верховною Радою, чи Президентом України, чи Радою Національної Безпеки та Оборони, чи Кабінетом Міністрів підготувати пропозиції щодо визначення правового статусу збройного конфлікту з Росією відповідно до норм міжнародного права? 
  2. Чи надавав Мінюст з 20.02.2014 пропозиції відповідним органам державної влади з цього питання з власної ініціативи? 
  3. Чи є в департаменті міжнародного права Мінюсту фахівці, компетентні в цьому питанні? Хто саме? 
  4. Яким чинним документом органів державної влади України визначено правовий статус згаданого збройного конфлікту нині, чи відповідає він нормам міжнародного права? 
  5. Чи доведений цей документ до посольств інших країн в Україні, ООН та інших міжнародних органзацій? 
  6. Чи доведений цей документ до відома агресора та чи використовується він в переговорах України з Росією? 
  7. Чи фігурує в зазначених переговорах вимога України до Росії відшкодування завданих війною збитків? 
Якщо ні, то на чому ґрунтується позиція Мінюсту, яка викладена в публікації https://minjust.gov.ua/news/ministry/denis-malyuska-treba-zmusiti-rosiyu-zaplatiti-za-zavdani-ukraini-zbitki?fbclid=IwAR1bQK4_SyB4FK6lZDReV5O-30glSBcsOPkduPWujkRWrIk_wUCoyaBx9nw
До юриста-міжнародника і політолога Віталія Крюкова нерідко звертаються із запитанняму нас війна чи невійна? У нинішніх подіях навіть частіше... Відповідь Віталія Івановича розриває шаблони мислення. Це – дивлячись на те, в якому контексті маємо намір визначитись із відповіддю. У подієво-фактичному чи в правовому. За всіма об'єктивними ознаками та обставинами, безумовно в Україні війна. Причому війна  екзистенційна! Тобто, з уже відверто задекларованою військово-політичним керівництвом Росії метою - знищення України. Як геополітичної реальності, тобто, як держави. У тому числі й її найвищого політичного суб'єкта – Українського народу! 
Якщо ж у правовому, то у нас є що завгодно – АТО, ООС, “у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України”… Переговорні формати – Нормадський, Женевський, Мінський, нинішній – Стамбульський… та квазі-політичні фейки. Тобто саме те, що в політиці нерідко використовується “для введення суспільства в оману та фальсифікації дійсності”
Так, навіщо і чому ми, Український народ ось уже дев'ятий рік поспіль дозволяємо робити це одному нашому політичному режиму за іншим? І робити – безкарно!

 Чи на користь це Українського народу? Народу – ні! Політичним режимам у нас – так! І не лише нашим, а й російським, та й до останнього часу багатьом режимам на Заході, у світі…  Було б не так, то ситуація вже давно була б вирішена міжнародними інституціями з питань безпеки в контесті міжнародного права! Але – ні, не сталося… Чи є в цьому наша, громадянина, громадянського суспільства України, вина? 
– Безперечно! В МОН України чесно призналися, що провалили реформу освіти і маємо втрачені покоління... А війни виграють шкільні вчителі.
Народ, нехай навіть не усвідомлює і не реалізує свою конституційну суб'єктність, найвищу на своїй суверенній території, – все одно відповідальний. Перед самим собою, світовою спільнотою, своїм майбутнім! Нещодавно В.Крюков звернув увагу на дві, майже синхронні, публікації: "Відкрите звернення Руху опору до Президента, Верховної Ради та Уряду України щодо переговорів з Росією" та "Відкритий лист Президенту України Володимиру Зеленському знаного та поважного правознавця-міжнародника В.Василенка". А також згадав одне з попередніх інтерв’ю шановного Володимира Андрійовича газеті "День" 18-го червня 2020 року. В них, рефреном, Росія зазначається, як агресор, що є важливим в переговорах з Росією, які наразі відбуваються. Але ж і досі - в контексті міжнародного права - немає головної правової підстави для їх конструктивного, адекватного восьмирічним подіям, зміста, тим білше - для реалізації їх результатів. – Україна і досі – юридично належним чином! – не визнала факт неспровокованої збройної агресії проти неї Росії
Час від часу це питання виникає в політичному та експертному середовищі. Але, на жаль і на переконання автора тексту, ця проблема не вирішена жодним з актів, прийнятих з того часу. Докладно і переконливо про це зазначив В.Василенко в своєму інтерв’ю. Із вельми, до речі, влучною назвою "Право – як зброя". Зброя, яка, на жаль, і досі належним чином не активована! 
В цьому інтерв’ю слушно звертається увага на широке коло хибних термінів, які "були офіційно запроваджені в широкий обіг владним істеблішментом України" і "завдяки" яким "замість визнаних міжнародним правом чітких термінів", було створено ілюзію наявності в Україні внутрішнього збройного конфлікту, до якого Росія нібито непричетна, і робить російську збройну агресію явищем мовби "неіснуючим"! 
Головним наслідком такої практики, яку В.Василенко влучно визначив, як "термінологічна диверсія", і стало юридичне невизнання Україною факту неспровокованої збройної агресії проти неї Росії. Невизнання - саме юридично конкретне і однозначне, в контексті національного законодавства та міжнародного права. З усіма, похідними від цього, негативними - поточними та історичними наслідками для Українського народу. Отже - реальна восьмирічна війна між Україною та Росією, яка наразі перейшла у свою трагічну фазу - не має правового статусу війни, наразі, в контексті міжнародного гуманітарного права - Міжнародного збройного конфлікту. Росія - не визнана і не перебуває в правовому статусі – Агресор, Україна - не визнана і не перебуває в правовому статусі - Жертва агресії. Також, належним чином не активовано увесь масив Міжнародного гуманітарного права та всі міжнародні інституції з питань міжнародної безпеки, зобов’язані – за визначенням - в ці події беззаперечно втрутитися. 
В інтерв’ю В.Василенка як доказ наведені переконливі факти. І тому є усі підстави для наступного висновку: "По суті, здійснено термінологічну диверсію, яка негативно впливає на суспільну свідомість, послаблює і підриває позицію України у питаннях відсічі російській збройній агресії, а отже становить загрозу нашій національній безпеці". Ця диверсія триває і досі! І наразі, на жаль, в контексті поточних перемовин України і еРеФії щодо "мирного договору з андрофагами" у нас є усі підстави приєднатися до цього твердження: "із зміною в 2019-му році влади, ситуація не покращилась, а навіть погіршилась"! В жодному із переговорних форматів: а ні в Нормандському, а ні в Мінському, а ні в зазначеному переговорному, Росія не перебуває в статусі "Агресор"! Вона ідентифікує себе "посередником", "миротворцем", "рятівником людства від нацизму"! І з нею у такому статусі(!), реальна жертва агресії – Україна(!) - веде "мирні переговори"То - про які контрибуції та репарації може йти мова?! 
Чому це так? Чому Росію політично все частіше ідентифікують, як агресора, а в жодному форматі вона не присутня у цьому статусі?! Навіть на засіданнях Ради безпеки ООН! Тому і саме тому, що належним правовим чином її статус "Агресор" не визнала Україна! Як зазначає у згаданому інтерв’ю В.Василенка, "сучасне міжнародне право категорично і однозначно забороняє війну як засіб вирішення міжнародних спорів, кваліфікує агресивну війну, як тяжкий міжнародний злочин, що тягне міжнародно-правову відповідальність агресора". 
Номер, дата реєстрації:
7114 від 24.02.2022 
Сесія реєстрації:
7 сесія IX скликання
Редакція законопроекту:
Основний
Рубрика законопроекту:
Безпека і оборона
Суб'єкт права законодавчої ініціативи:
Президент України
Ініціатор(и) законопроекту:
  • Зеленський Володимир Олександрович Президент України 
  • Так, дії Росії підпадають під усі, визначені міжнародним правом, ознаки агресивної війни. Як відомо, на засіданні РНБО України 28 лютого 2014 року всі його учасники, із зазначенням конкретних подій, фактів та обставин, визнали факт здійснення Росією неспровокованої збройної агресії проти України. Проте, визначені Конституцією та законодавством України, імперативні рішення щодо введення воєнного стану та визнання України в стані Міжнародного збройного конфлікту з Росією В.о. Президента України О.Турчиновим прийняті не були! І навіть наразі статус подій, які відбуваються в Україні з 24-го лютого 2022 року - не визначено! 
    У відповідних законах останнього часу він означений, як "у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України". Це – невігластво! 
    По-перше, окреслення певних подій не є визначенням їх правового статусу в контексті міжнародного права! 
    По-друге, йдеться лише про події, які виникли з 24 лютого поточного року – моменту повномасштабного вторгнення та масованих бойових дій Росії на території України. Тим самим юридично відокремлюється весь попередній період агресії Росії з 20 лютого 2014 року. 
    По-третє, міжнародне право оперує поняттям "ЗБРОЙНА АГРЕСІЯ", а не терміном, використаним в законі - "військова". 
    І, взагалі – незрозуміло: навіщо у настільки історично відповідальний момент саме у правових актах застосовувати новоязи чи евфемізми, а не жорстку правову термінологію міжнародного права? Це – або зайве свідчення неосвіченості авторів в міжнародному праві, або навмисні дії, що спотворюють, знецінюють правові акти, призводять до певних хиб у їх застосуванні та прийнятті військово-політичних рішень.
    Зазначене призводить тільки до одного висновку - існуючий понятійний безлад має бути терміново подолано. І почати треба саме з однозначного, відповідного до Міжнародного гуманітарного права, правового визнання статусу подій в Україні в контексті відносин з Росією - як Міжнародного збройного конфлікту. Початок якого, слушно і зазначено у Відкритому зверненні Опору Руху 27 березня 2022 року – 20-те лютого 2014 року! Адже, саме ця дата визнана початком неспровокованої збройного агресії Росії проти України. І саме Росією її закарбувала на випущеною нею Медалі "За возвращение Крыма"! Вона також зазначалась в де-яких правових актах України за цей час. Разом з тим, ці вади підсилюються і тим, що Україна фактично не має в цьому питанні власного зовнішньо-політичного порядку денного
    Відомо, що ще у липні 2014 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста з огляду на події, які вже відбувалися на міжнародно визнаній території України – офіційно, але не публічно, звернувся до керівництва України та Росії з листом, в якому зазначалося, що Комітет розцінює ці події, як Міжнародний збройний конфлікт. Звернувся саме він тому, що йому ООН надані повноваження щодо надання конкретним подіям цього статусу. Звісно, що керівництво Росії категорично це заперечило. І, як це не дивно, керівництво України також не погодилося визнати цей статус щодо вже реальних бойових дій з та чисельними жертвами. Замість цього в нас проводилися АТО та ООС та були започатковані не тільки безплідні, але і негативні за наслідками, дипломатичні переговори у різних форматах. В яких, як зазначалося, Росія не має статусу – Агресор! Оскільки, як виявляється – вона цього не визнає! 
    Проте, нас жодним чином не має обтяжувати позиція Росії щодо визначення статусу подій, які відбуваються в Україні з 20-го лютого 2014 року! Ми маємо ініціативно і кардинально змінити парадигму і правову інтерпретацію цих подій, їх правове опосередкування. В нас для цього є всі підстави – і фактичні, і правові, і моральні. І це наш прямий беззаперечний обов’язок перед сьогоденням та історією. 
    Насамперед, необхідно звернутися до засіданні РНБО України 28-го лютого 2014 року. На якому усіма його учасниками – з зазначенням конкретних фактів та обставин - констатували, що Україна зазнала збройного нападу з боку Росії. Який за всіма, визначеними міжнародним правом, ознаками є актом неспровокованої збройної агресії. 
    Подальші події беззаперечно додали до цього висновку чисельні трагічні підтвердження. На жаль, ця констатація реальності – всупереч конкретним імперативним конституційним положенням та нормам національного законодавства України – не отримала подальшого правового поступу. Проте, це жодним чином не перешкоджає нам повернутися до того засідання та на його підставі прийняти відповідні рішення. А саме – видати Указ Президента України щодо визнання України в стані Міжнародного збройного конфлікту з Росією з подальшим його розглядом та підтвердженням рішенням Верховної Ради України. Видання такого Указу було імперативним конституційним обов’язком чинного в той час В.о. Президента О.Турчинова. Обов’язком, який він не виконав!
    Але ця імперативна конституційна вимога не зникла у часі! – Вона була чинна і для Президента України П.Порошенка, під час його каденції - і також не була виконана. І, ось вже три роки поспіль, її не виконує чинний наразі Президент України В.Зеленський. Який не тільки також обтяжений зазначеним конституційним обов’язком, але і значно більшими, ніж його попередники - фактичними, правовими та моральними підставами це зробити! Зокрема, в цьому Указі необхідно зазначити, що: 
    1. 20-го лютого 2014 року Україна зазнала неспровокованої озброєної агресії з боку Росії; 
    2. Україна визнає себе у стані Міжнародного озброєного конфлікту з Росією – з 20-го лютого 2014 року; 
    3. Україна – з 20-го лютого 2014 року - визнає Росію Агресором; 
    4. Україна - з 20-го лютого 2014 року – визнає себе Жертвою неспровокованої агресії з боку Росії. 
    В даному Указі також має бути зазначено низку дипломатичних кроків щодо імплементації його рішень в контексті міжнародного права та міжнародних інституцій. А також – щодо внутрішніх аспектів його реалізації. 
    Немає потреби доводити, що, цілком влучно визначена В.Василенком термінологічна диверсія, призвела до трагічних наслідків, нанесла Україні, Українському народу - значної політичної, економічної, гуманітарної та матеріальної шкоди. Подальше подовження цієї диверсії, тим більше її культування беззаперечно є злочинним, неприпустимим. Не тільки щодо сьогодення, а і для нашого історичного буття. 
    Гуляє в Інтернеті список "гараздів". Автор невідомий.
    Так, Росія не визнає і ніколи юридично не визнає свій акт агресії проти України. Вона і надалі буде намагатися ховати суть подій, які відбуваються на міжнародно визнаній суверенній території України з 20-го лютого 2014 року - за лаштунками брехні, кривди, неправових понять та евфемізмів. Зазначеним рішенням ми можемо і маємо покласти цьому край! Якщо буде надано цим подіям адекватного правового статусу, - світова спільнота постане перед необхідністю визначитися щодо них політично остаточно в контексті міжнародного права! Тим більше, що усім, з самого початку - все було зрозуміло. 
    Проте, термінологічна диверсія Росії та недолуге, безпорадне, якщо не злочинне, позиціювання в цьому політичного керівництва України, були сприятливими факторами для політичного та організаційного відсторонення багатьох політиків світу від протидії реальній неспровокованій агресії Росії проти України. Ми маємо, нарешті, наважитися на цей ініціативний креативний політико-правовий крок і нав’язати світу свій порядок денний! Який є об’єктивно обумовлений вісьмома роками озброєного протистояння неспровокованої агресії Росії. А також беззаперечно обґрунтованим нормами міжнародного права та національного законодавства України. Він також виявить нашу, Українського народу, волю - реальну, а не декларативну політичну і правову його суб’єктність, як світової Нації. Виявить – і в Україні, і – в світі! Ми витребуємо у світової спільноти своє беззаперечне право на буття та самоврядування! Це може стати підставою та надати поштовх створенню антиросійської політичної коаліції Націй. Коаліції, яка в подальшому, до речі, може започаткувати і Політичну реформацію Цивілізації. 
    Такі ініціативні креативні рішення докорінно змінять, як внутрішній, так і зовнішній контексти подій, які вже дев’ятий рік тривають в Україні. Тей порядок денний має бути імперативною вимогою громадянського суспільства до політичного керівництва України. Необхідно публічно запропонувати такий план дій і ініціювати масові акції на підтримку його реалізації. Громадянське суспільство України має здійснити такий консолідований тиск на владу, який вона не зможе ігнорувати… Справа – за нами! Але тут кажуть, що Громадяньске суспільство може виявитися агентурою ФСБ... 
    Заморожені сотні мільярдів доларів еРеФії можуть зробити так, що Україна і десятки тисяч загибих українців підуть слідом за руцкім корабем під вздохи глибкої стурбованості власників гаманців з цими мільярдами. Тому окрім правознавства школярі мають вивчати освнови економічної грамтності та підприємництва контексті ментальностей, які формують різні релігії.

    В основу наведеного вище тексту покладено напрацювання Віталія Івановича Крюкова без будь-якого спотрворення змісту. Так, маленькі штрихи до портрету маслом "наших" еліт, які взяли владу у 1917 році й не збираютсья закривати свій гешефт. Але усе більше людей починає задавати питання, на які нинішні "еліти" прагнуть щиро відповідати. Ось приклад з Інтернету:
    Приклад звя'зку між шкільними предметами "Правознавство" і "Економічна грамотність". ООН з 2014 року закупила у еРеФії (профінансувала "агресора") товарів і послуг на 2,5 млрд. доларів США і не збираєтсья згортати ці "процедури конкурентних закупівель" у еРеФії. Ціновий демпінг - це зовсім не корупція. Пасажири МН-17 і нідерландські споживачі газу з еРеФії підтвердять. А що, юридично війни немає. "Пггосто мальчікам захотєлось постггєлять". А що тоді вимагати від Ізраїлю чи інших, не менш підприємливих? Самі винні. І репарації від еРеФії вам будуть тільки снитися.

    14.04.22 12:11


    Коментарі

    1. 16 квітня 2022 року вся Україна – ба більш того, усе прогресивне людство – святкує визначну подію: 7 років тому Петро Порошенко, грубо порушивши Конституцію України, призначив на посаду директора Національного антикорупційного бюро України колишнього начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Артема Ситника.

      Упродовж семи років Артем Сергійович, попри рішення Конституційного Суду України, який визнав його призначення фіктивним, за допомогою бронетранспортера та загону спецпризначенців, озброєних антикорупційними шкарпетками вартістю 375 грн., рішуче викоріняв гідру корупції серед голів селищних рад, суддів низової ланки, водіїв зерновозів та екс-керівника САП Назара Холодницького. Тож можна констатувати, що створення НАБУ стало найуспішнішою реформою в Україні, яка обійшлась українським платникам податків у суму понад 6 млрд. грн. Саме стільки було витрачено на утримання НАБУ, з них майже 20 млн. грн. було сплачено Артему Сергійовичу як зарплатня.

      До числа найгучніших звитяг НАБУ за 7 років нужденної праці, безсумнівно, належить продаж Ситником своєї земельної ділянки (оформленої на дружину) в Севастополі за російськими законами з приховуванням отриманого виторгу від декларування.

      Друге місце серед трудових подвигів Артема Сергійовича посідає кримінальне провадження, що завершилось обвинувальним вироком Солом’янського районного суду Києва від 15 січня 2019 року в справі № 760/31679/18. Як встановили детективи НАБУ, «директор ДП «Червоний землероб» у змові з керівниками двох приватних компаній організували злочинну схему, через яку державне підприємство впродовж липня-листопада 2015 року втратило зерна на суму понад 23 млн. грн.

      Але на перешкоді повній та остаточній ліквідації корупції став водій зерновозу ТОВ «Деметра-ЛК» ОСОБА_2, який «безпосередньо здійснював перевезення зазначеної зернової продукції з ДП «Червоний землероб» до приватних суб'єктів господарської діяльності. Як сказано у вироку, «враховуючи вказані обставини, у слідства були достатні підстави вважати, що водію ТОВ «Деметра-ЛК» ОСОБА_2 відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, у тому числі місця куди відвантажено зерно ДП ДГ «Червоний землероб», тобто ОСОБА_2 є свідком в розумінні ч. 1 ст. 65 КПК України і підлягав допиту з даних питань». Але ОСОБА_2 відмовився відповідати на запитання, поставлені йому детективом НАБУ в кабінеті №354 Національного антикорупційного бюро України за адресою: м. Київ, вул. Василя Сурикова, посилаючись на те, що керівник підприємства, проти якого він мав давати покази, є його родичем.

      З огляду на це Національне антикорупційне бюро України зареєструвало кримінальне провадження щодо водія зерновозу, звинувативши його в скоєнні злочину, передбаченому статтею 385 КК України – відмова свідка від давання показань. За результатами досудового розслідування суд визнав водія винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України, та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме - 1020,00 грн. (одна тисяча двадцять грн. 00 коп.)…

      16 квітня 2022 року самопроголошений директор НАБУ Ситник, нарешті, покинув кабінет на вулиці Сурикова, де він провів найприбутковіші роки свого життя, розбагатівши, щонайменше, на 50 млн. доларів. Згідно з українським законодавством він тепер має бути мобілізований і направлений на фронт. Але закони України на борців з корупцією, як відомо, не поширюються. Тож можна не сумніватись, що Артем Сергійович знайде гідне застосування своїм капіталам, а його кум Андрій Калужинський надалі керуватиме Головним підрозділом детективів НАБУ з не меншим успіхом, ніж у попередні роки.

      ВідповістиВидалити
    2. Хресна хода у Втикані ... Українка і кацапка мають нести хрест разом задля "примирення"... А хто вам сказав що у нас війна? Де це написано. Ватикан формально правий завдяки нашому МЗС і гарантам https://pravdatutnews.com/society/2022/04/17/15344-yak-same-bog-prymyryv-kayina-i-avelya-reakciya-ukrayinciv-na

      ВідповістиВидалити
    3. Усі, хто вимагає виконання Конституції - агенти ФСБ https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3435428-dla-pidtverdzenna-faktu-vijni-ne-potribni-specialnij-zakon-ci-ukaz-malar.html (може щось не так 21.3.2022 ?)

      ВідповістиВидалити
    4. Kostiantyn Korsun 1 год · Starlink в Україні: правда та вигадки.
      1.“Starlink з’явився в Україні завдяки особисто М. Федорову».
      Це не так, м’яко кажучи.
      Ця заслуга належить кільком іншим людям, зокрема Шерон Іскі, голові наглядової Ради Приватбанку.
      Але роль «молодої цифрової команди» у цьому процесі таки є.
      Як повідомила на початку березня 2022 президент SpaceX пані Гвінн Шотвелл (Gwynne Shotwell), її компанія намагалася отримати дозвіл «права на посадку» в Україні протягом шістьох тижнів до відкритого вторгнення 24 лютого 2022. Ось це повідомлення: https://cutt.ly/IF9tReJ
      Півтора місяці, Карл.
      Українські чиновники з МЦТ крутили-мутили, морозилися, але дозвіл надавати не збиралися. Аж поки на почалася широкомасштабна війна і страх за своє життя переміг жагу до корупції. Це приклад того, як спочатку всіляко заважати учасникам марафонського забігу, а самому вискочити з кущів на останніх метрах та оголосити себе переможцем.
      А ще буквально вчора українські чиновники вирішили заборонити використання Starlink в Україні цивільним особами. Про це розкажу пізніше.
      2. «РуZня може збивати супутники Starlink»
      Це чиста рашн-пропаганда стиля «візьмемо Київ за два дні». Класичне видавання бажаного за дійсне.
      По-перше, збивати супутники недорозвинуті країни можуть лише звичайними кінетичними ракетами, якими мародери-боягузи здалеку обстрілюють українські міста.
      Орбіта супутників Starlink знаходиться на висоті приблизно 570 км, і теоретично «Калібр» міг би поцілити в один зі супутників (радіус польоту до 2,5 тис. км). Але лише теоретично. Якість росіянських ракет усім відома - за даними Генштаба ЗСУ, «менше 40% випущених російських ракет попадають та наносять пошкодження». А при цьому треба ще вирахувати траекторію супутника та ще й по вертикальній траекторії на висоті 500 км, де невідомо як ракета себе поводитиме.
      Тобто хрін попадуть, довбні криворукі. А супутники, крім того, ще й вміють маневрувати.
      А по-друге, навіть якщо і попадуть, це якраз буде той випадок «з гармати по горобцям».
      Вартість одного «Калібру» - 6.5 млн. доларів.
      А для SpaceX супутники – це витратний матеріал, за один запуск вони виводять на орбіту по 60 апаратів. Якщо з одним з их шось не так – супутник просто спалюють в атмосфері і виводять на орбіту новий. Орієнтовна вартість одного супутника - від $250 тисяч.
      Зараз на орбіту виведено близько 2 тисячі супутників Starlink.
      В орків у розпорядженні залишилося кілька десятків «Іскандерів» (радіус ураження до 500 км) та пара сотень “Калібрів” (до 2,5 тисяч кілометрів). Але майже усі вони задіяні у атаках по українським військами та мирним містам, а також розташовані по усій величезній території Імперії Зла. «Ото і щитай», як казав прапорщик Жуйборода.
      Тупо немає стільки ракет. Плюс задорого. Плюс долетить менше половини. А втрата навіть сотні супутників майже ніяк не вплине на стабільне функціонування усієї системи Starlink.
      І ще прикол попутно. Виявляється, на росії є власна супутникова система «Гонец». Аж 12 супутників. Бо усі гроші, як завжди, розікрали.

      ВідповістиВидалити
      Відповіді
      1. 3. «Чи дійсно Старлінк допомагає українським безпілотникам воювати проти терористичної федерації?»
        Загалом це вірне твердження, допомагає. Але не зовсім так, як дехто вважає.
        По суті, Старлінк – це просто альтернативний канал доступу до Інтернет.
        Сам БПЛА керується окремим прямим шифрованим радіо-каналом зв’язку з оператором, який не має ніякого стосунку до Інтернет. Цей канал ворог намагається виявляти та глушити, але сучасні безпілотники непогано від цього захищені.
        Під час роботи БПЛА відправляє отримані розвідувальні дані оператору – це його основне призначення. А от вже оператор викладає їх в умовну «інтерактивну карту», де збираються дані з інших безпілотників і ці зведені дані добряче допомагають командуванню ЗСУ мати повну картину та ефективно перетворювати окупантів на генетичне сміття.
        Тобто загалом Старлінк допомагає ЗСУ обмінюватися отриманою з безпілотників інформацією у тих місцях, де у оператора немає доступу до стаціонарного швидкісного Інтернет: у полі, у селах, далеко від оптоволоконних ліній. Але Інтернет та, зокрема, Старлінк взагалі не мають ніякого стосунку до безпосереднього управління БПЛА та його діями.
        На щастя. Бо якщо б безпілотники керувалися через Інтернет - вони б керувалися хакерами, а не операторами.

        Видалити
    5. Ivan Galenko дуже гарна стаття, але, пробачте велика �� так є, це реальність. З усім згоден і смішно було б з порядними юридичними профі сперечатися. Однак є проблема. Вона полягає в тому, що жоден закон не здатен повністю охопити реальну ситуацію. Завдяки цьому у сучасному світі - в політиці вже масово махлюють на свою користь, помежи дощ, використовують кон'юнктуру і фактор часу(поки ніхто не розібрався) на свою користь. Часто закон підміняють масовим враженням і голосуванням вищого рівня. Це я про об'явлення війни Росії. В тих умовах і обстановці такий документ фігурував би (принаймні довгий час) як "казус беллі" на користь росії. А потім би все закидували все новою і новою фактурою і ми були б винні. Я б теж не об'явив, а просто закрив кордон і почав з його відстоювання як захопленого. З повагою Андрій Льова

      ВідповістиВидалити
    6. Константин Ильченко 2 год · Ні, паскуди, без вас тут не обійшлося.
      Вчора в ночі почув про інтерв’ю CNN американського військового. Він розповів всьому світу, що відбувається з міжнародною допомогою, одразу ж після попадання її на територію України.
      Після відвертого оповідання військового світ паралізувало, світ замер, бо у голові нормальної людини не може вміститися те, що відбувається. Як тільки амуніція, ліки, навіть і легка зброя потрапляє до нас, на неї одразу ж, наче саранча злітаються різного калібру бариги, починаючи від посадовців та закінчуючи хитрих геошек, яких кришують вже більш вагомі посадовці.
      Народ жертвує своїм життям, воїни б’ються на смерть, а політики барижнічають з міжнародною допомогою. Підозрюю, що дехто з цих бариг зараз почне вопити, що депутати чи посадовці до цього не причетні – це якась спецоперація ФСБ.
      Ні, паскуди, без вас такі речі не можуть відбуватися, від слова – ніколи. По-перше: це не волонтерська допомога від громадських фондів, мова йде про міжурядові поставки, до яких є доступ тільки повноважних представників влади. По-друге: в таких умовах ніяка геошка чи інша прокладка без допомоги чиновника з’явитися там не може.
      Коли слухав вночі про це, впіймав себе на думці, що є відчуття, якогось дежавю. Після 14-го в країні почали з’являтися безліч воєнторгів, весь їх асортимент складався виключно з допомоги, що йшла до нас із Заходу. Тоді майже нічого в підрозділах не видавали, крім зброї та БК.
      Особисто у мене все, починаючи з берців і закінчуючи каскою, було куплено в таких от воєнторгах. Натомість волонтери на кшталт Бірюкову купалися в славі, були обласкані владою та купували квартири у столиці.
      В нашому житті нічого по факту не змінилося, схеми які були освячені владою Порошенка, запрацювали зараз. Корупційна іржа, яка роз’їдала державу так і продовжує роз’їдати її і зараз.
      Ніяка війна, тисячі загиблих, вбиті діти, Бучі та Маріуполі цю саранчу не зупинять. Ніякі розслідування СБУ ні до чого не призведуть, свинарчуки, як почували себе безкарно, так і будуть себе почувати. Єдине, що зміниться – це схеми, по яких у захисників будуть відбиратися ліки, бронежилети, інша амуніція та направлятися у воєнторги.
      Президенту Зеленському, якщо він хоче покінчити з корупцією, яка в умовах війни є зрадою, потрібно боротися не зі слідством, а з причиною. А вона ясна, як божий день - присутність у владі аморальних людей та наділення не властивими повноваженнями окремих гілок влади, що призводить до некерованості країною та колективної безвідповідальності.
      Тому, щоб раз і на завжди розв'язувати питання залежності держави від різного роду бариг потрібно негайно провести кардинальне реформування політичної системи, а з нею і системи державного управління.
      Це робиться в першу чергу, через зміну виборчого законодавства, закону про партії, громадські об’єднання, профспілки, про держслужбу, кримінального кодексу, через відповідні зміни у Конституції України. Результат:
      ● Чіткий розподіл повноважень між гілками влади. Парламент не має займатися кадровими призначеннями – це повинно стати правом Президента та Прем’єра.
      ● Персональна кримінальна відповідальність, починаючи від депутатів місцевих рад і аж до Президента.
      ● Утворення жорстких фільтрів, які б не уможливлювали попадання у владу політичних заробітчан, аферистів та зрадників.
      Якщо бажаємо жити у своїй країні і залишатися українцями, то це треба робити вже сьогодні.
      P.S. Картинка сьогодення. Вранці отримав повідомлення від побратимів, що зараз воюють. Цитую:
      «Получили броники волонтерские 50 шт... Но перед этим нам сняли видео, что именно к нам присылают.... В общем на границе, посылка вскрыта, перепакована, плиты заменены.... Получили по склада в Хмельницком 400 броников. Отстреляли выборочно два: оба навылет, как из 5.45 так и 7.62...Херня полная, только и того что броник...»
      Слова зайві.

      ВідповістиВидалити
    7. "А Бучі могло і не бути"
      Ya Orythia 23.04.2022
      А Бучі могло і не бути, якби відреагували на інформацію, яку надавали закордонні спостерігачі від 27 лютого.
      Від білоруського кордону в районі Чорнобильської АС рухався конвой завдовжки 40 миль. Коли цей конвой наблизився ~40 км до Києва і застряг, було зрозуміло куди він рухається так як і зрозуміло те, що це ворожі війська, які прийшли нас вбивати.. але реакції не було ніякої. А могли хоч якось перешкодити... часу було достатньо.
      Конвой наблизився до Києва аж 3 березня і в районі Бучі, Ірпіня та Гостомеля вони осіли. І майже місяць творили там пекло. Коли я писала про цей конвой, а писала я навіть на сторінці ЗЕ, реакції не було ніякої.. Мої друзі з мене взагалі посміялися.. Всі кричали, що це фейк, а я вже не при розумі. Від 27 лютого я писала і писала і писала. І без толку, як завжди, нікому діла до цього не було.
      Нині, знаючи, що самі винні, оплакують Бучу і тикають її кожному західному союзнику просто в рот. Але ж там не дурні.
      Безперечно і я оплакую невинних людей, які у такий жахливий спосіб були змушені загинути. Але моє обурення втричі більше. Злість зашкалює. Не можу заспокоїтися.
      Вчора на австрійському каналі сервус транслювали передачу, щось на кшталт роздуми про Україну - більше зброї, чи більше дипломатії. І один з експертів саме розказував про цей конвой. І, як я вже вище озвучила, звинуватив у всіх злочинах, що сталися в Бучі, Ірпені і Гостомелі нашу сторону. Кого? Безперечно, не нас з вами...
      До речі, в наших ЗМІ замовчували про цей конвой. Про нього писали і говорили усі ЗМІ в ЄС. У всіх європейських новинах по ТБ показували супутникові знімки і відео. Інформації було більше, ніж достатньо та вчасно. Тоді конвой наближувався до Іванківа. І йому не перешкодили, а дозволили рухатися далі без перешкод..((

      ВідповістиВидалити
    8. Віталій Крюков 1 год · Заметки по поводу…
      В сети часто встречается мнение, что «главная ошибка Кремля состоит в том, что он пошёл войной против всей Украины», а не отдельных её социальных групп.
      Думаю, что это не так. - Фатальная ошибка Кремля и не в том, что он "пошёл войной против "киевского режима", и не в том, что против отдельных "националистов". И даже не в том, что он пошёл против всей Украины. Что, впрочем, именно так действительно было и задумано, и спланировано, и предпринята попытка осуществления. Которая, уже очевидно, не удалась! Нет! Главная ошибка россиян, в том числе, и их Кремля, состоит в том, что они и близко не могли предполагать нынешнюю, - столь масштабную и однозначную реакцию – и Украинского народа, и мирового сообщества - на их нынешнюю фазу неспровоцированной вооружённой агрессии против Украины. Да - не «у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", как "застенчиво" нынешние события обозначают наши законодатели в Законах Украины. А именно на неспровоцированную вооружённую агрессию России против Украины, которая началась 20-го февраля 2014 года! А сейчас - просто её очередной, качественно иной эпизод... Были ли у Кремля реальные предпосылки быть настолько "недогадливым"? - Безусловно! Это - и Февральские тезисы Путина 2006-го года. В которых были даны концептуальные основы новейшей идеологии Кремля, которая впоследствии и реализовывалась – внутри и вовне России. И которые не имели никакой, не то что организационно-политической - хоть какой-нибудь интеллектуальной реакции! Это и речь Путина на Мюнхенской конференции по безопасности (!). В которой он озвучил конкретные концепты новой внешней политики России, и которые и были реальной основой её дальнейшей реализации. Плоды которой мы ощутили трагически и в полной мере. Это - и реальная неспровоцированная агрессия против Грузии в 2008 году - с очень вялой и весьма непродолжительной реакцией мирового сообщества. Которое, к тому же - совершенно безосновательно, да и охотно - согласилось с итогами "челночной" дипломатией Саркази". Итогом которой стало оправдание агрессора и обвинение жертвы агрессии. Это и события 2013-2014 годов у нас, в Украине. В которых первоначальная реакция мирового политеса была продолжением истории с Грузией. - Что, не они ли нам дружно советовать не предпринимать никаких действий по вооружённой защите своего суверенитета, территориальной целостности, жизни, здоровья и благополучия наших граждан?! Это была политика "аби було тихо!"- за счёт наших национальных интересов! А все эти политически импотентные форматы - Женевский, Нормандский, Минский, в которых Россия находилась и до сих пор находится в статусе "посредника-миротворца" - были не продолжением той же западной политики?! А российско-рукотворная трагедия Сирии – не в том же ряду российской необузданной агрессивности и устоявшейся апатии и унылой инерционности мирового политикума? – Со всем его Международным гуманитарным правом и международными институциями по поддержанию мира в мире?! И наконец – а в начале нынешних событий – как было? Что единодушно прогнозировалось западными разведками, экспертами и политиками? – Взятие Киева за три-четыре дня, разгром ВСУ и полная оккупация Украины! Что сказал Штайнмайер Кулебе за день до начала полномасштабного вторжения – зачем вам, Украине оружие, если Киев падёт через три дня?! А, что прогнозировала американская разведка, чей прогноз и был положен в основу соответствующей политики США?

      ВідповістиВидалити
      Відповіді
      1. - С конца ноября они достоверно знали о предстоящем полномасштабном нападении – и что? Прореагировали мелкой партией Джавелинов!… А как вы думаете, если бы уже тогда, ввиду реальной и совершенно серьёзной, жизненной для Украины, опасности, были бы те поставки, которые начались - нет, не с 24 февраля, а только практически месяц спустя – средств ПВО и тяжёлого наступательного вооружения – скольких жертв и разрушений удалось бы избежать??! ... О внутренней готовности к отражению столь реальной жизненной опасности говорить не хочется. . Достаточно разминированного выхода из Крыма, невзорванного Чонгара и «шашлыков на майские». Этот «разбор полётов» - впереди. И быть должен обязательно! – Так, скажите – разве вся эта совокупность политики, действий и бездействий – не давали Кремлю реальные основания полагать, что и в данном случае – будет КАК ВСЕГДА! Что и сейчас получится, как раньше? – Безусловно! Поломали же этот его сценарий и, уверен, окончательно - два обстоятельства. – Первое и главное - неожиданное для него пассионарное сопротивление Украинского народа. Сопротивление, которого в таких масштабах не было ни в 2014-м, ни в последующие годы. Второе – исключительная в мировой истории, масштабная и всестороння поддержка сражающейся Украины другими Нациями. Не хочу никого обижать, но я не наивен и не вижу в этой поддержке главным мотивом заботу об Украине. Увы – нет. – Было бы не так – поддержка была бы намного раньше… Нет, возникла она в нынешнем её виде тогда и потому, что наши события, вызванные масштабным вторжением России в Украину – своим содержанием и масштабом – вышли далеко за пределы Украины. Они оказались реально опасны для мирового порядка. Опасны для Цивилизации – экзистенционально! И для неё нет иного выхода, как обуздать нынешнюю Россию – безоговорочно и однозначно! Нас Россия могла бы – при своём ресурсном потенциале и наличии средств массового поражения - измотать. Но, уже реально существующую антироссийскую политическую коалицию, которая обозначилась вчера в Рамштайне – нет! Вот поэтому, я и не могу считать ошибкой то, что Кремль пошёл войной против всей Украины. - Идти против всех нас, против Украины, как таковой, войной он был настроен изначально, с момента обретения нами нашей новейшей независимости. И идеологических обоснований, и реальных фактических тому свидетельств, за тридцать лет - накопилось вполне достаточно. Да, и не называл бы я это ошибкой. Нет! - Это - крупнейший, по крайней мере, в нынешней Россией - геополитический просчёт. Я бы даже сказал – double-просчёт! – И в отношении пассионарности Украинского народа, и в отношении способности Цивилизации объединиться на краю пропасти …

        Видалити
    9. Сашко Бартосік 19 год · Ризики й загрози , які є очевидними з огляду на текст Указу про мобілізацію N 69 від 24.02.2022 :
      — указ не містить посилання на закон відповідно до якого прийнято рішення про мобілізацію , а це є прямою вимогою п.20 ст.106 КУ , яка зазначена в самому указі ( таким законом мав би бути ЗУ « Про оголошення стану війни в Україні через збройну агресію РФ проти України » ) ;
      — указ прийнято згідно з п.20 ст.106 КУ щодо мобілізації та введення воєнного стану ( у разі загрози нападу , небезпеки державній незалежності України ) , а не згідно з п.19 ст.106 КУ щодо оголошення стану війни ( у разі збройної агресії проти України ) ;
      — указ не містить жодного посилання на ЗУ « Про оборону України » , який є правовою основою для мобілізації відповідно до ст.2 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію » ;
      — указ містить чіткий час проведення мобілізації , який має скінчитися 24 травня 2022 року , що суперечить логіці правових режимів : особливому періоду , воєнному часові , які закінчуються у день і час припинення стану війни ( ст.4 ЗУ « Про оборону України ) , який у нас не оголошено і строки якого неможливо передбачити заздалегіть ;
      — указ містить посилання на п.1 ст.106 КУ відповідно до якого Президент України забезпечує , окрім іншого , правонаступництво держави .
      Лише активність суспільства та професійність ЗСУ здатні забезпечити суверенітет та територіальну цілісність України — ст.17 КУ .

      ВідповістиВидалити
    10. Читаю, що московити знищили насіннєвий фонд Херсонського аграрного університету.
      Перша думка - як же так, чому не евакуювали? Те саме щодо картин Куїнджі, Айвазовського, скіфського золота і багатьох інших незворотних втрат. Безцінні скарби, які можна було вивезти із зони ураження іще до початку бойових дій.
      Саме тоді, коли Данілов почав ходити на ефіри у чорних трусах поверх штанів, про щось нам натякаючи.
      Питання, які неможливо буде заткнути після перемоги. Чому Генпрокуратура вивезла свої архіви з Києва іще у січні, а люди та заклади у прифронтових регіонах сиділи до останнього?
      Я жодного слова не писала про Чонгар, бо треба бути на місці, щоб висловлюватися на цю тему. Зараз нам ніхто не скаже, скільки насправді наших військових там загинули, прийнявши перший бій. І чи допоміг їм той "хаб", який Верещук будувала на в'їзді в Крим.
      Говорять, що сили були неспівмірними, що росіяни атакували такою масою і з такою вогневою підтримкою, що ніякі мінні поля б не допомогли. А наших було мало.
      Я не знаю за Херсонщину, але можу сказати про Сумщину. Росіяни прошили нашу область, як ніж масло. Від прориву на півночі до боїв під Батурином минули лічені години. Мої земляки оком не змигнули, як опинилися у блокаді за спиною окупантів, з відрізаними шляхами. Це в області, яка має кордон з росією, і яка весь час спостерігала за накопиченням техніки з того боку кордону.
      Відповідальність за такий стан справ лежить на політичному керівництві країни, яке до останнього саботувало заходи з оборони. Поки що я не отримала жодного доказу протилежного. І якщо комусь із українців відшибло пам'ять, то мені ні.
      Весь січень був витрачений на те, щоб посадити Порошенка і вивезти у безпечні місця "своїх" людей, от і все.
      Насіння з Херсона дуже шкода. Втішаю себе тим, що мені все одно нема де садити.
      ✍️Тамара Горіха Зерня

      ВідповістиВидалити
    11. Травень 2016 року. Шевченківський суд за вказівкою з Банкової відмовився визнати факт збройної агресії Росії проти України. А формальною підставою для цієї відмови був указ Турчинова 2014 року.
      Правник міжнародного рівня Володимир Василенко пояснює:
      "АТО здійснюється, коли на території держави існують прояви тероризму. Указ Турчинова від 14 квітня 2014 року є неадекватним. У випадку України йдеться про системне застосування ЗС РФ сили проти нашої країни. Наша держава зазнала не спорадичної терористичної атаки, а була і залишається об’єктом планованої широкомасштабної збройної агресії. Всі акції Росії чітко вкладаються в поняття агресії, зафіксоване в резолюції ГА ООН від 1974 року. Відповідно, держава має право на індивідуальну і колективну оборону — застосувати свої збройні сили для відсічі агресії. На жаль, українська влада не спиралась на ці норми права".
      ... Турчинов очолює Раду Нацбезпеки України. Як він здійснює цю безпеку, неважко собі уявити.

      ВідповістиВидалити
    12. Олег Жданов: "Україна офіційно не оголосила війну, бо такою є позиція Євросоюзу і наших європейських партнерів: справа в тому, що з офіційним оголошенням війни всі країни - члени ООН мають розірвати всі економічні і дипломатичні стосунки з Російською Федерацією. А тоді нічого - ні газу, ні товарів, ні нафти, ніякої співпраці з Росією не буде. Тому війна і не оголошується".
      Із цього випливає, що українська влада працює в інтересах ЄС і РФ, але ніяк не України.

      ВідповістиВидалити
    13. https://www.facebook.com/100021951042394/videos/769598137373890 Ні , ні , це не зрада інтересів України з боку ОП . Це лиш про справжні цінності керманичів держави , про їх чесні очі , про їх мету під час перебування при владі . Яка війна ?!?! Які репарації ?!?! Він же нікому нічого не винен , окрім власного сімейства .
      ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
      “ На жаль , міжнародне право не настільки розвинене , як інші галузі права . Ми знаємо це , оскільки проходили всі позови , які були проти РФ в рамках Європейського суду з прав людини , де ми також розраховували колись отримати великі компенсації за втрати , котрих зазнали у Криму і на Донбасі . Водночас , наскільки я знаю , зараз ми взагалі відмовились від майнових претензій , і наразі йдеться просто про порушення прав в Європейському суді з прав людини ” , – зазначила Олена Зеркаль під час Киїського безпековоого форуму .

      ВідповістиВидалити
      Відповіді
      1. Чомусь мені здається , що пані Зеркаль трішки лукавить . Цікаво би було побачити офіційні документи про пред‘явлення Україною будь яких майнових претензій до РФ по Криму та Донбасу . Чи були ті претензії взагалі аби потім від них ніби відмовились ?

        Видалити
    14. "Боси мафії" у себе на трибуналі — з тих, кого відловлять, хто доживе, будуть поводитися дуже цинічно. Вони перекладатимуть відповідальність: "Чому цей командир так вчинив? Ми йому не давали такого наказу". Вони навіть війну зараз офіційно не оголошують, щоб перекласти цю історію на інших людей", — підсумував Осєчкін в ефірі Youtube-програми. https://focus.ua/uk/voennye-novosti/517753-putin-gerasimov-i-shoygu-ne-stavyat-podpisi-pod-prikazami-dlya-vs-rf-proekt-gulagu-net

      ВідповістиВидалити
    15. Volodymyr Boiko 25 хв · П’ять років тому тодішній голова Служби безпеки України Грицак, який впродовж року, з липня 2014-го по кінець червня 2015-го, керував АТО заявив, що ніяка АТО на Сході України не проводиться, оскільки, цитую виступ Грицака на брифінгу 11 жовтня 2017 року, «у СБУ немає засобів для керування антитерористичною операцією на Сході України, бо це, у першу чергу, армійська операція, яка потребує застосування сил і засобів, яких немає у Служби безпеки».
      Про те, що на Сході без дозволу Верховної Ради і в умовах правового режиму мирного часу впродовж кількох років проводилась бездарна військова операція Збройних Сил України – це очевидно. Тож виникає запитання: чому Грицак та інші екс-керівники АТО (Крутов і Маліков) досі не потрапили на лаву підсудних?
      Подібні армійські операції на території власної країни можуть проводитись виключно в умовах правового режиму воєнного стану, з дозволу парламенту й відповідно до ратифікованих Україною Женевської конвенції про захист жертв війни 1949 року та Додаткового протоколу 1977 року, що стосується жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Тому те, що коїлось на Сході України за часів Порошенка під виглядом правоохоронного заходу – це свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни, юридичну відповідальність за яке має нести керівник Антитерористичного центру при СБУ (саме він очолює штаб АТО та керує антитерористичною операцією відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом») та його безпосередній начальник.

      ВідповістиВидалити
      Відповіді
      1. Джерело https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965/posts/pfbid0fNx5TxX38NmSxu4biv6hUZhYRzrLcybikZNPfvip1i16goSyJ3Lbd1jprEhxF82Hl

        Видалити
    16. Pavel Sebastianovich 7 год · Как выглядит государство Украина со стороны
      Перед тем, как процитировать польского политика Петра Кульпы, повторю свою мысль, которая мне пришла во время поездки наших коррупционеров в Лугано.
      Украина имеет субъектность в военное время потому, что влада преследует интерес народа - победа. Интерес власти и интерес народа совпал. Отсюда военный Рамштайн. Откуда временная субъектность.
      Почему невозможен экономический Рамштайн? Интерес власти не совпадает с интересом народа. Власть не преследует интерес народа быть богатыми, власть хочет обогащаться сама, а для запада это непонятно. Поэтому экономическая помощь будет ограничена.
      Теперь слова Петра Кульпы:
      В мирное время никакой субъектности у Украины нет. Государство работает, как супермаркет, где каждая касса работает сама на себя. За линией касс стоят силовики, которые собирают с касс мзду. Никто не отвечает за то, что есть на полках. Есть там гречка или нет.
      В мирное время у президента нет полномочий. Премьеру не подчиняются министры, министрам не подчиняются замы, замам не подчиняются агентства. Президенту для того, чтобы чего-добиться, нужно привлекать суды или силовиков, или кого-то коррумпировать.
      Всё решается на уровне касс. Таможня, налоговая, местные князьки.
      Такой порядок записан в Украинской Конституции.
      (с) Пётр Кульпа

      ВідповістиВидалити
    17. "ЖЕЛЕЗНЫЙ ДОГОВОР...

      Вы будете смеяться, но начиная с 1211 года, каждый октябрь, в Лондоне, в Королевском Суде и сейчас на стол, покрытый штандартом Короны перед Лордом Королевским Напоминателем кладут острый топор (таково условие), изогнутый нож (почему такой- неизвестно), шесть подков разных размеров и 61 гвоздь. Ровно 61.
      Лорд Королевский Напоминатель - старейшая в Англии юридическая должность, введенная в 1154 году для учета и сбора королевской земельной ренты - осматривает предметы, громко объявляет положенное по закону: “Good number!”("Количество соответствует!"), заворачивает все в штандарт и уносит во Дворец.
      Это повторяется каждый год вот уже 812 лет, и вот почему.
      Там, где сейчас стоит Королевский Суд, Церковь Храмовников и Tate Gallery, был участок земли, принадлежащий Короне. И вот, в 1211 году, предприимчивый муниципалитет Лондона решил, что хорошо бы арендовать у короля участок, построить там большую городскую кузницу, конюшни и массово подковывать лошадей богатых рыцарей-храмовников, пока те слушают в церкви долгие мессы - и городской казне доход. Король не имел ничего против, но назначил городу вносить арендную плату “натурой”, in kind, то есть продукцией кузни. Нож, топор, 6 подков и 61 гвоздь.
      Вот так и платят с тех пор, хотя и кузни давно нет, и рыцарей-храмовников, и лошадей.
      Но есть Лондон. Есть Корона. Есть право земельной собственности. Есть Лорд Королевский Напоминатель. И есть Королевский Суд, в архиве которого хранится ломкий пергамент, где угольными чернилами прописан контракт между городом Лондоном и Короной об арендной плате. А раз так - надо платить, потому что нарушь один договор, потом - другой, а потом и вовсе, глядишь: законы больше не работают…Примерно такая линия размышлений, наверное.))
      Ну, и как тут не вспомнить:
      For want of a nail the shoe was lost,
      For want of a shoe the horse was lost,
      For want of a horse the rider was lost,
      For want of a rider the battle was lost,
      For want of a battle the kingdom was lost,
      And all for the want of horseshoe nail.
      Не было гвоздя - Подкова пропала.
      Не было подковы - Лошадь захромала.
      Лошадь захромала - Командир убит.
      Конница разбита - Армия бежит.
      Враг вступает в город,
      Пленных не щадя,
      Оттого, что в кузнице
      Не было гвоздя. (С. Маршак)
      Что сейчас во дворце делают со всеми этими ежегодными ножами, топорами и гвоздями — никому не известно.
      Скорее всего, курсируют одни и те же, церемониальные топоры и гвозди))
      Я вспоминаю о подобных фактах (и курьезах) британского права, когда слышу, что оплотом консерватизма (!) в мире объявила себя страна, которая три раза на памяти одного поколения меняла название, герб и гимн, и даже недавно поменяла (на пеньках и багажниках) свой основной закон, который никакой силы больше и так не имеет.
      Может, британцы, не так уж и смешны в своем курьезно-трепетном отношении к праву...?"

      Взято у Carina Cockrell-Ferre

      ВідповістиВидалити

    Дописати коментар

    Популярні дописи з цього блогу

    ШЕВРОНИ, ЯКІ ВЕДУТЬ ДО ПЕРЕМОГИ!

    Ідіотократія: скільки років залишилося до перемоги дурості?

    #Андрофаги