До питання девальвації цінності комунікацій

Колись, у 2009 році написав статтю "Україна не Перу" для власного блогу. Складана стаття. Уже не актуальна. Бо ще тоді Перу випереджало Україну на років двадцять з гаком за усіма індексами людського розвитку. Просто вони своїх кучм вчасно утилізовували різними демократичними методами і там не було РПЦ та інших грибниць КГБ. А для ілюстрації до тієї статі взяв цю світлину з історією, яку мені розповів Казимир Іванович Патриляк. На фото картина "Почаїв", кінця сорокових років минулого століття. Схожа на офсетний друк, покритий лаком. Особливими символами на картині є широка Дорога вільним полем до ще тоді Храму, високі Мури, які треба обійти аби попасти до святих місць, і чисте Небо над розкішними дубами, яких тепер нема. Як тепер нема і Храму в духовному розумінні слова. А з "брехунця" голос Януковича… Брехунців уже майже не лишилося, а брехня вічна як Вічний Ж... Точніше, як Вічна Дупа, перепрошую і прошу не плутати - дупа не підла, рідна.

  

Омана. Степанида Шлапак, що пережила Голодомор і не знайшла щастя попри віру.

 

Далі цитую фрагмент тексту "Україна не Перу" 2009 року. "Історія картини така. Жіночка Степанида Шлапак на прізвисько Квасолька, бо ворожила на квасолі, після Голодомору без рідні прибилася з Київщини до західноукраїнського села на шляху до Почаєва. Почала жити з того, що возила з різних міст, у т.ч. Львова, усякий дрібний крам для селян. Цю картину в сріблястому обрамлені, з рамою і закриту склом з обох сторін купили в неї в кінці сорокових років шістдесят років тому (станом на 2009 рік). Та з такого бізнесу Квасолька навіть на смертний посаг не стягнулася. Як промаялася до шістдесятирічного віку, так в шістдесятих і померла безхатченком. Тому, за переказами, її тіло віддали до тернопільського медінституту для експериментів, поклали у ванну з формальдегідом щоб студенти могли вивчитися. І така їй шана за муки, за віру, за добро…".

Але не все так сумно в Почаєві, де сьогодні на українській землі стоїть форпост диверсійних спецслужб Московщини. Московські монастирі - то не "твердині віри" і не "просто бізнес". І то не монументи дурості поневолених народів. Усі спецслужби в усьому світі шукають ідіотів та плекають їх. Тож такі монастирі - прямі незаперечні ознаки корумпованості влади та брехливості її очільників. Проте, окрім поганських кагебешних попів та ідіотів, Почаїв дав Україні цілу плеяду достойних і шанованих людей. І вони, разом зі згаданою безталанною Квасолькою, заслуговують щоб про них знали і пам'ятали не тільки в Почаєві.

Рита Ковач. Світочі Почаєва. Наклад - 300 примірників. 2014 рік.

 

 

Якщо відкинути упереджене ставлення до форпосту окупантів, реокупантів та їхніх жертв, то на 575 сторінках зібрано інформацію про більш як вісім десятків історичних постатей краю. Наклад цієї фундаментальної академічної праці ... аж 300 примірників. Можливо, якась частина книг потрапить до рук вдячного читача. Можливо, той читач комусь щось перекаже. Але лише в Почаєві досі числиться за сім тисяч мешканців. І "брехунця" уже немає. Тож лєніни з троцькими і табачниками свого добилися, технічно і технологічно зачистили історичну пам'ять народу про свій рід і його найкращих синів на користь  гебешних підкаблучників та їхніх "дітей" - рукодупих, овочів, циган-конокрадів та членограїв з роду вертухаїв-сексотів і слуг комуняцької партноменклатури. А для того, щоб час від часу хизуватися високими посадами серед лідерів інших народів, ось вам, наклад 300 примірників.Тіштеся.

І ще про наклад книги у 300 примірників. Звичайна англійська школа. Головні два предмети: мова і математика. Мова - це книга. І книга - в доступності витягнутої руки, прочитайте. Мабуть, наклад явно не 300 примірників. Може по кількості учнів в класі. Кожному - в обкладинці улюбленого кольору і з розміром шрифту що лікар рекомендував. Але в сумі - по кількості школярів в країні... А математика - це те, що є ядром географічної інформаційної системи (ГІС). І мапи для шкільних проектів там виготовляють не копіюванням з карт генштабу 1942 року (насправді німецькі, для Вермахта). Бо британська школа уже давно є учасником Глобального проекту модернізації освіти у світі від Esri. А тут одна директриса київської школи прочитав згадану вище статтю пише в коментарі, що буде "використовувати передовий досвід". Сміятися чи плакати? Мордуватиме вчителів Культом Карго? Що вони можуть без сучасних технологій? Нехай вчитель НУШ проведе такий урок в реаліях НУШ. Скільки часу піде на його підготовку?

"Мапи району і "лігво дракона". На географії в червні діти малювали мапу свого району, позначаючи основні орієнтири: річка, школа, парки, цвинтар, а потім вирушили на прогулянку цими місцями. Повернувшись до школи, кожен на власній карті мав позначити маршрут, яким пройшов. У травні була “військова” екскурсія: дітям роздали мапу бомбардувань, і під час прогулянки слід було дослідити, куди 80 років тому впали бомби, де будинки відрізняються від решти та виглядають новими (під час бліцу Лондон пережив дуже тяжкі часи, в інтернеті створена спеціальна карта бомбардувань, де ледь не усе місто червоне від ударів. Ми живемо у будинку, в який колись влучила бомба і його відбудували з нуля)". 

А тепер головне. Попри те, що Інтернет зробив далеких близькими і близьких далекими, а соціальні мережі від окупантів та реокупантів усіх незгодних потрохи заганяють в цифровий ГУЛАГ, ті ж самі технології дають іншу перспективу, інші можливості. Коли, як каже Георгій Почепцов, "правд багато і усі вони мають бути хорошими", ми повертаємося у минуле щоб побачити свій світ без його спотворення за допомогою сучасних гаджетів і технологій. І тими ж технологіями та гаджетами ми можемо повернути у свій сучасний світ неспотворене. Тому сучасні технології треба знати краще за ворога щоб захистити свій світ і свої комунікації.   

Володимир Маковський. Освячення публічного дому», ескіз, 1900 р.

 
Наприклад, робота "Освячення публічного дому" (ескіз, 1900 р.) знаменитого московитського художника Володимира Маковського, що так і не була ним закінчена. Ймовірно, живописець розумів, наскільки невеликі шанси пройти церковну цензуру з таким сюжетом. В ескізі яскраво читається протест проти сучасної художнику дійсності, в якій могли відбуватися подібні абсурдні речі. Але сюжет типовий для сьогодення, як і офіс Московської Православної Церкви КГБ СРСР (1943 р.) у центрі Західної України. Таке "сусідство" не є виключенням для майже усіх сфер нашого буття та обумовлює дику делікатність в комунікаціях щоб, боронь боже, випадково біле не назвати білим, а чорне - чорним. Ворог не ворог. Війна не війна. Президент не зрадник. Шоколад з ГМО-бобами какао і ГМО-арахісом "Без ГМО". Конституція як дишло і дороговказ. Комуністи - православні християни. Попи - офіцери ФСБ/ГРУ... Суцільне Вікно "Овертона". Долучайтеся, цікаво. Навіть військовий оленяр краде наші ідеї.

Ще один приклад постправди що формує правду, з фотоархіву невідомого фотографа-аматора. На вантажівці Вєрка Сердючка в Дубна Московської області торгує дефіцитом, 1984 рік.  Потім її заслали до Києва як агента совка і руцкого міра. Цілком може бути, що Сергію Данилку образ Вірки Сердючки підказали специфічні спеціалісти. Це як телесеріал "Свати".

Вірка Сердючка торгує дефіцитом. Дубно, Мск. обл.

 

І скажіть, що Луб'янка (Ансамбль адміністративних будівель ОГПУ-НКВД-КГБ СССР) не працює "в довгу" на десятиріччя вперед і закриття малих закладів культури й музеїв в Україні не є стратегічною метою наших ворогів з усіх векторів? І що нам не потрібні музеї, великі і малі, де будуть зберігатися еталони епохи щоб правду відділяти від постправди і де будуть люди, які вмітимуть це робити.

Тож як зробити одного в полі воїном у битві з нащадками Золотої орди читайте в блозі Кіберджура.

 

Синхронізуємо зусилля! https://www.facebook.com/cyberdjura 

Разом до спільної мети! https://t.me/kiberdjura 

Без новітніх сучасних технологій в середній школі ворога не здолати! https://kiberdjura.blogspot.com/2020/11/esri.html 

Інформаційний спонсор проекту студія «ТБ-7 продакшн»: https://tv7.studio/